Окна Небесные

 (укр.)

ЧЕЛОВЕК

Человек - это правды, добра вдохновитель,

Это - страшный палач и мучитель.

Это - жертвенность, милость, услада,

Это - бочка смертельного яда.

Человек - это высшее Чудо,

Это - Хам, это Каин, Иуда.

Это радостной жизни источник,

Это мелочный скряга и склочник.

Это хитрый, коварный притворщик,

Интриган, грубиян, заговорщик.

Все зависит, какая природа

Доминирует в сердце у рода.

Если Бог совершит очищенье

Значит, будут и мир, и прощенье.

Не решить непосильной задачи,

Если нет покаянного плача!

Я сказав був у серці своєму: Це для людських синів, щоб Бог випробовував їх, і щоб бачити їм, що вони як ті звірі… Еккл. 3:18.

Це, Людина!

Понтій Пилат був римським намісником (прокуратором) Юдеї, Самарії та Ідумеї з 26 р. до 36 р. Тому саме він, за своєю посадою, був зобов’язаний вирішити діло зовсім невідомого йому Ісуса Галілеянина. І саме йому, під тиском натовпу, довелось винести смертний вирок Людині, до якої Пилат відчув певну прихильність.

Якщо вам доведеться десь і щось читати чи чути про цього правителя ніде не знайдете нічого доброго. Перед нами повстає особа горда, жорстока та деспотична. 

І справді, історичні дані та слова з Євангелій підтверджують загальну думку. Так деякі історичні документи говорять, що незабаром після свого призначення Понтій Пилат послав до Єрусалиму військовий загін, на прапорах якого був зображений імператор. Іудеї на знак протесту направили посольство в Кесарію. Після важких переговорів прапори були прибрані. Пізніше він використовував не за призначенням гроші з храмової казни, призначені для споруди водопроводу в Єрусалимі, населення якого страждало від недостачі води. Це привело до хвилювань в місті. Але прокуратор заздалегідь упровадив в збуджений натовп переодягнених воїнів, і ті розігнали її. Ще Понтій Пилат розпорядився помістити в палаці Ірода в Єрусалимі золоті щити з написом на честь Тиберія. Це знов викликало обурення жителів міста, а група впливових іудеїв звернулась зі скаргою до імператора. Щити були забрані.

У євангелії від Луки згадуються якісь галілеяни, що їхню кров Пилат змішав з їхніми жертвами. Навіть на підставі цього одного місця ми можемо говорити про його жорстокість. Ми можемо говорити. А що з цього приводу сказав Ісус? Якщо не пам’ятаєте, прочитайте у 13 розділі. Ні слова за Пілатову жорстокість. Христос казав за людей, що постраждали, як за тих, що заслужили таке. Тобто Пилат, на думку Господа, зробив те, що було йому дано.

І, звичайно, основна причина по якій Пилат викликає у нас осудження – це той вирок, який він виніс Ісусу. У цьому ми бачимо усю його жорстокість. Ми бачимо! Ми говоримо! А що бачив і говорив Сам Засуджений? «Ісус відповідав: ти не мав би наді Мною ніякої влади, якби не було дано тобі зверху; тому більше гріху на тому, хто передав Мене тобі». Ісус у Пилаті знову бачить лише людину, якій дано так діяти «зверху», а осудження більше на тому хто передав. Ніяких звинувачень у жорстокості, нелюдськості ми не чуємо. Не чув їх і Пилат. Не чув він і того, як Ісус захищає себе. Мало що могло здивувати правителя, але тут він дійсно сильно здивувався так, що аж не витримав і сказав: «Чи не чуєш, як багато на Тебе свідкують?»

Цей гордий, злий та жорстокий, на нашу думку чоловік, мав бажання відпустити невідомого, бідного Мандрівника. Якщо б він і насправді був таким жорстоким, як ми гадаємо, йому би було абсолютно байдуже кого віддавати на смерть, тим більше хвилюватись за якогось простолюдина та докладати зусиль для Його спасіння. Так, він не зміг протистояти натовпу, але ж намагався. У той час як ми, деколи не робимо і того, що зробив Пилат. 
Головне, що у «злочинці», якого до нього привели, зумів він побачите те, що не бачили інші – царя Юдейського. Та на різних мовах написав він це, і напис той на хресті помістив. Чи могла така зла і черства людина, якою ми уявляємо Пилата, таке побачити і зробити. Бо ж і за напис той довелось йому сперечатись із первосвящениками, й таки настояти на своєму.

І ще, під час такого короткого спілкування, побачив Пилат у Ісусі Людину! Людину з великої букви, тобто справжню не тільки за зовнішніми ознаками, а й за поводженням!

О! Скільки зараз іде розмов за людську гідність та за приниження цієї гідності. Так бажають люди, щоб у них впізнавали людей, але за характером своїм та за поводженням бувають далекі від цього високого, створеного Богом стандарту. Бо була створена людина не тільки за образом Творця, що ми вважаємо за основне, а і за подобою, тобто за характером, за поведінкою, високим духом. Саме від цієї подоби і відійшли ті люди, які прогнівили Бога настільки, що навів Він на них великі води і потопив усіх крім Ноя та його родини. Так, зовні, ті що потонули були людьми, але внутрішність була далекою від подоби Божої. Згадуючи ті часи, Ісус казав: «Бо так само, як за днів до потопу всі їли й пили, женилися й заміж виходили, аж до дня, коли Ной увійшов до ковчегу, і не знали, аж поки потоп не прийшов та й усіх не забрав, так буде і прихід Сина Людського». І далі, говорячи уже за часи Лота, сказав: «за днів Лотових: їли, пили, купували, продавали, садили, будували; того ж дня, як Лот вийшов із Содому, огонь із сіркою з неба линув, і всіх погубив. Так буде й того дня, як Син Людський з’явиться!» Дивним у цих і попередніх словах є те, що Господь не говорить ні за які загальновідомі нам гріхи людей, які загинули у часи Ноя та Лота. Вони жили загально прийнятим нормальним людським життям, яким живемо усі ми: їли, пили, женилися та заміж виходили, купували, продавали, садили, будували. За що ж вони були знищені?! За що будуть знищені і їм подібні у прихід Сина Людського? А може вони ще Його і чекають як свого Спасителя, але яким гірким буде розчарування!

Тож давайте більше зупинимось на цьому розумінні – Людина. З чого складається це поняття? Чим Людина відрізняється від усіх інших живих, створених Богом істот? Тим, що вона їсть? Є певні рефлекси, закладені у тіла усього живого з часів створення і вони не змінюються. Одним з таких рефлексів є голод. Їсти потрібно всім. І їдять всі. Починаючи з людини і закінчуючи найрізноманітнішими комашками й хробачками. Тож здатність їсти не є визначним критерієм Людини.

Може пиття Людину відрізняє від тварин? Тут іще простіше, тому що, якщо без їжі можна потерпіти певний час, то от без води… Людині для підтримання життя щоденно потрібно 2,5 л води. Але не тільки люди, але й усі живі організми мають потребу у воді, оскільки вона є головною складовою усіх нас. Тому воду п’ють усі тварини і птахи, і дерева, і квіти.

Отже не їжа і пиття роблять людину Людиною. Що ж тоді? Може те, що «женились та заміж виходили»? Але ж той самий рефлекс до створення сім’ї, та народження дітей і піклування про них ми можемо віднайти навіть у риб. Кити та дельфіни також проявляють надзвичайно велику турботу про своїх вагітних самок, та потім дитинчат. Самка імператорських пінгвінів посеред зими відкладає яйце та віддає його пінгвіну-татові. А той носить яйце між лапами – ближче до тіла і зігріває його аж до весни(!), коли з яйця вилуплюється пінгвіненя. Мавпи живуть родинними групами, наче однією великою сім’єю. Навіть хижі леви і ті створюють сім’ї та народжують левенят. При народженні левенята сліпі та безпомічні. Їхня маса становить всього півтора кілограма. Мати доглядає їх, та переносить в пащі з одного укриття до іншого, а самець захищає своє сімейство. Тільки досягши двадцяти чотирьох місяців, левенята готові до самостійного життя. Увесь цей час батьки дбайливо доглядають своїх дітей.

Оспівана та превознесена материнська любов є ніщо інше як відчуття, яке було закладене Творцем не тільки в людину. Тому чимало тварин – найтурботливіші батьки. Наприклад, самка скорпіона, відомого всім отруйним жалом, носить свій новонароджений молодняк на спині близько дванадцяти днів, доки маленькі скорпіони не зможуть турбуватись про себе самі. Деякі види риб вирощують надто маленьке потомство просто у себе в роті. А самка алігатора відносить своїх вилуплених з яєць дітей до води у пащі і доглядає їх протягом першого року життя. Чи ж не турбота?                                                                                              

Виявляється, ми не робимо нічого, особливо людського, просто в нас діють інстинкти. І деякі, у тварин навіть вищі і кращі, так що ще повчитись треба.

Тому у людях ми можемо спостерігати багато інших проявів, характерних для низших тварин. Наприклад стягування до своєї комори (бо домом це не назвеш) усіх потрібних, не зовсім потрібних і зовсім непотрібних речей, так робить людей подібними до щурів чи хом’яків – назбирати як побільше.

У лісах на заході Північної Америки проживає світло-сірий співочий птах – це кедрівка колумбійська. Щороку, готуючись до холодних зим, вона збирає приблизно 33000 насінин і ховає їх у 2500 різних місць. Щось подібне розповів Ісус за людей кажучи: «В одного багатого чоловіка добре вродила нива. І думав він, кажучи сам до себе: Що робити, коли не маю куди зібрати врожаю? І сказав: Оце зроблю так – розвалю свої клуні, збудую більші, зберу туди все моє збіжжя та мої добра». Пам'ятаєте як назвав цього чоловіка Бог? – «Нерозумний». Як дивно – у той час як усім може здаватись, що це успішний, розумний фермер, у очах Божих це людина з пташиним розумом. Чому? Тому що весь зміст свого життя цей чоловік вбачав у тому, щоб попрацювати: засіяти, позбирати, побудувати (пташка також працює); а потім їсти, пити та веселитись. На все це здатна й пташка!

Прагнення верховної влади у людей проявляється не гірше від тварин. Самці оленів, вовків, левів, мавп б’ються між собою за право головувати та панувати над іншими. І гризуться звірі нічим не гірше за людей – дуже подібно. Але погодьтеся, що у них це відбувається чесно і відкрито. У той час, як люди сплітають справжнє паутиння інтриг і неправди, щоб досягти вищої посади. А коли досягають, то дбають тільки за своє, у той час як вожак звірів захищає і дбає за своє стадо чи стаю, чи отару. До якого рівня опустилась людина, що стала гірша за звірів!

Собаче бажання обгавкати кожного хто проходить, можна побачити у тих, які люблять обговорювати та розпускати плітки про кожного, хто з’являється поруч (чи то на роботі, чи по сусідству).

Ще одна собача риса – відгавкуватись у відповідь. Саме відсутність цього прояву у Ісусі так здивувало Пилата. Багатьох злочинців довелось йому бачити. І в усіх він спостерігав цю рису – їх звинувачували, вони у відповідь усе заперечували, виставляючи себе невинними. А Ісус мовчав і не відповідав на звинувачення (навіть неправдиві). Така поведінка була незвичайна і надзвичайна! Пилат був здивований! Він побачив Людину!

Так чим же відрізняється людина від тварини? Чому навколо було стільки людей, але Пилат тільки про Ісуса сказав – «Це Людина!»?

Може здатність будувати робить нас Людьми? Ми уміємо будувати такі будинки і наповнювати їх такою розкішшю, що любий щур позаздрить.

Одним з великих будівничих свого часу був цар Ірод Великий. Так, так, той, що повелів повбивати усіх немовлят у Віфлеємі. Це було наприкінці його життя, а увесь час свого царювання, близько тридцяти трьох років він будував. Ще на початку свого правління Ірод здобув прихильність багатьох сучасників, адже був ініціатором визначних будівельних проектів. Він будував храми, амфітеатри, іподроми, акведуки та палаци-фортеці з дорогими купальнями. Його архітектурні шедеври ретельно вивчають нинішні інженери і захоплюються ними. І є чим захоплюватись.

Ірод дуже вдало вибирав місця для майбутніх проектів, які гарно вписувались у місцевий ландшафт. Свої палаци він оздоблював вишуканими фресками, багатою ліпниною, а підлоги викладав гарними мозаїками. Він започаткував в Юдеї будівництво римських бань з гарячими та теплими кімнатами, в яких підлоги були з підігрівом. Ірод зводив цілі міста, одне навіть мало штучно зроблену гавань.

Невелика фінікійська гавань під назвою Стратонова Башта була перетворена Іродом Великим у величне місто назване на честь Августа – Кесарією, з найбільшим морським портом римського світу. У цьому добре спроектованому місті стояв храм Цезаря Августа, палац, іподром, театр на 4000 місць.

Одним з найвеличніших будівельних досягнень Ірода був храм у Єрусалимі. Він стояв на місці Соломонового храму. Ось що про храм Ірода пише Йосиф Флавій: «Зі всіх сторін він був покритий масивними золотими пластинами, що під променями ранкового сонця осліплювали вогняним блиском. Чужинцям, які приходили до Єрусалима на поклоніння, здавалось, ніби він вкритий снігом. Навіть у місцях, де храм не мав позолоти, він був сліпучо-білим».

За словами одного науковця, він «не мав рівних у стародавньому світі». Тож не дивно, що Ісусові учні були вражені цим храмом.

Ірод також збудував кілька споруд у Єрусалимі. До них належить фортеця Антонія, яка прилягала до раніше зведеного храму. При вході в місто можна було побачити інші його шедеври — палац та три унікальні багатоповерхові вежі.

Коли Цезар Август подарував Іроду стародавнє місто Самарію, той перейменував його на Себаста, та прикрасив різними будівлями. Серед них був оточений колонами стадіон та багато інших масивних споруд, оздоблених вишуканими фресками.

У Єрихоні Ірод збудував собі зимовий палацовий комплекс, що нагадував місто-сад. Палацовий комплекс, займаючи площу близько 1000 гектарів, поєднував у собі три палаци. Кожен з них мав зали для гостей, ванни, сади і басейни.

Але в Ірода була ще одна зимова резиденція. На скелі, що височить 400 метрів над Мертвим морем, стояла міцна фортеця Масада. Біля її стіни Ірод звів вишуканий триярусний палац з терасами та басейнами.

Іншим витвором архітектурного мистецтва був палац-фортеця Іродіон. Ірод поставив його за п’ять кілометрів на південний схід від Віфлеєма на високому пагорбі. Палац складався з двох головних частин: Верхнього та Нижнього Іродіону. Верхній Іродіон — це грандіозний палац-фортеця з п’ятиповерховою східною вежею. Сьогодні від, неї залишились лише руїни, а колись її було чітко видно на горизонті.

Насправді це було визначне будівництво!

Один з синів Ірода Великого Антипа продовжив батьківську справу. Укріпивши галілейське місто Сепфоріс, він зробив його своєю столицею. Відновив прикордонну фортецю Беф-харан і назвав її Лівіадой – на честь дружини Августа, а після його смерті перейменував її в Юліаду – відповідно до імені дружини нового імператора. Потім Ірод Антипа заснував на березі Генісаретського озера місто, назвавши його на честь Тіберія Тіверіадою.

Понтій Пилат був знайомий з Іродом Антипою та бачив помпезні споруди його батька. Дивно, але не дивлячись на велич проведених робіт ні одного, ні другого Пилат не удостоїв назвати Людиною. Бо він знав, що тварини також, не так розкішно як ми, але будують: бобри будують на річках греблі; змії та миші будують кубла; навіть мурахи й ті будують величезні мурашники не гірші за людські хмарочоси. І усі ці інстинктивні рефлекси закладені у тілі тварин і людей.

А ще птахи будують гнізда, а лисиці нори. Про це говорив і Ісус, звертаючи увагу на те, що поки люди будують подібно до пташок і лисиць, Син Людський немає де прихилити голову.

Отже, за багатьох ознак ми надзвичайно подібні до тварин. А будова внутрішностей людини найбільш подібна (не ображайтесь, бо це факт) до внутрішності звичайної свині.

Більшість наших інстинктивних рефлексів співпадають. Так само нам потрібно їсти, пити, створювати сім’ї, та піклуватись про новонароджених, нападати чи захищатись, займати перші місця на банкетах, в церкві та в країні, будувати та наповнювати будови різним мотлохом. І, якщо краще приглядітись, у багатьох своїх проявах люди значно гірші від тварин. Наприклад, тварини не вживають горілки, сигарет та наркотиків. Якщо хижаки вбивають, то роблять це не для розваги, а щоби вижити. У той час як люди розпочинали вбивства світового масштабу, керуючись гордістю чи релігійними, або політичними поглядами. Тут ми абсолютно відрізняємось від тварин. Але це не робить нас Людиною, а скоріше говорить про те, що ми гірші за них – за звірів.                                  
                                                                                                                                       

І так ми їмо і п’ємо, сіємо і збираємо посіяне, одружуємось і будуємо, але у справах своїх не далеко віддалились від тих, що літають, плавають, повзають та ходять на чотирьох. Так само їли і пили у часи Ноя, та були знищені. Так само виходили заміж та будували у часи Лота, та були спалені. Так само буде і як Син Людський з’явиться. Йому потрібні ті, що створені не тільки по образу, а і подобі Його. «Це Людина!» – оголосив перед всіма Пилат.

Так що ж нас робить Людиною? Є одна риса, яка не притаманна ніяким іншим живим істотам крім людини. Це не прояв рефлексів, та бажань тіла, а плід тверезого бачення, та духовного усвідомлення. Господь при створінні тільки у людину заклав здатність бачити і відчувати свого Творця та бути Йому вдячним. Існує навіть байка, як старенький побожний чоловік приїхав у місто. Сталось так, що він опинився за одним столом з сучасним молодим чоловіком, та став молитись перед їжею, дякуючи за усе. Молодий чоловік із насмішкою запитав: 
– І, що у вашому селі так усі роблять?
– Ні, – відповів старенький, – худоба ніколи не дякує.

Невдячність ми вважаємо одним з тваринних проявів називаючи його свинячим.

"Когда кипело сердце мое, и терзалась внутренность моя, тогда я был невежда и не разумел; как скот был я пред Тобою” – сказав про себе один з авторів псалмів. Знаєте чому він визнав себе худобою? Лише тому, що у нього закипіло серце від заздрощів до багатства і успіху безбожних і він перестав цінити любов і доброту Божу до Свого народу.

Бачити і відчувати свого Творця, та бути Йому вдячним – це великий початок на шляху від людини до Людини. До тієї Людини, що і по подобі Божій створена. Але це початок, головне, щоб було де Йому голову прихилити, тобто дати як можна більше місця Богу у власному житті. Бо ж тільки Його присутність робить нас з тварино-людини Людину! Тільки присутність Його Духа допомогає нам поводитись і чинити не так як увесь тваринний світ (враховуючи і людей). І чим більше Божий Дух знайде для себе місця у нашому серці тим більше ми стаємо подібними до Людини!

Цю то Божу присутність за короткий час побачив Пилат у Ісусі. У мовчанні Ісуса він бачив Людину, яка повністю віддає свій захист у руки Творця. У словах «дано тобі згори» Пилат почув Людину, яка у найскрутніший час не перестає бачити керівництво згори і довіряти Йому своє життя. І навіть після того, як Пилат звелів бичувати Його, він не почув ніяких ганебних слів, погроз чи звинувачень від дивного «Злочинця». Пилат бачив Чоловіка, який довготерпит, не заздрить, не величається, не шукає свого, не дратується, не мислить зла, всього надіється, все переносить. Це Людина! – оголосив Пилат. Тому що саме за певних обставин викривається хто ми є по своїй суті. Ісус опинився у смертельній небезпеці і повів себе як Людина, яка насправді вірить в Бога.

Епіграфом до цих роздумів узяті слова Екклезіяста. Він молився, щоб Бог випробовував синів людських, тобто нас з вами, щоб могли ми бачити, що по суті своїй ми тварини. «Зачем считаться нам за животных и быть униженными в собственных глазах ваших?» – дивувались друзі Йова. Для того щоб усіма силами, серцем і розумом прагнути до Бога у пошуку порятунку від свого тваринного єства, яке викривається саме у випробуваннях. Коли усе добре матері люблять своїх дітей, але за певних обставин ті самі люблячі матері їли своїх дітей. Про це говорить Біблія. А ще Вона розповідає, як могутній цар Навуходоносор на протязі семи часів їв траву, як віл, і його тіло зрошувалося з небесної роси, а його волос став великий, як пір’я орлине, а його пазурі як у птахів. І це не казка, а частка реального життя, коли людина може побачити хто вона є насправді. Саме після згаданої події цей чоловік визнав велич і панування Боже, прославив та поблагословив Всевишнього.

Тож ми можемо вважати себе Людьми. Можемо відстоювати і сперечатись за це високе ім’я, але... Але, щоб сказав про нас Пилат, якби зустрівся з нами, як він зустрівся з Ісусом? Чи зміг би він в нас побачити Людину?! І що скаже про нас Син Людський, коли з’явиться?

                                                                                                                      Михаил Прапорщиков