| (рос.) И рассказал им
притчу:
Под таким заглавием мы разместим
несколько притч, которые, на наш взгляд, так же, как и притчи, которые
рассказал Иисус, разоблачают отрицательные черты нашего духовного характера.
 Про одну куропатку 
Это произошло зимой, когда Господь по
своей милости даровал, особенно, много снега. И он лежал большими сугробами,
превращая зимний лес в сказку.
На лесной опушке
собрались все птицы, которые по своей природе не улетают в теплые края. Из
своих норок повылезали лесные мыши, из дупла выглядывали белочки, и даже прихромал
молодой заяц, который уже успел побывать в ловушке охотника и едва спасся.
А между них красовалась
одна куропатка. И вы знаете, было перед кем красоваться и с кем сравнить.
Здесь, на опушке, собралось немало птиц, да и других куропаток, но их окрас,
поступь и манеры совсем не равнялись к нашей красавице. Со всех сторон
слышались восхищенные возгласы и комплементы, которые еще больше наполняли ее
сердце радостью.
Это была такая особенная
радость, такая сладкая и приятная, что казалось, ради нее стоит и жить. И
куропатке красавицы это очень нравилось. И она, то проходилась, то садилась, то
взлетала на ветвь, то перелетала на более высокую, где вращалась во все
стороны, чтобы было видно ее красоту со всех сторон. Никто не мог равняться с
ней, потому даже стеснялись приближаться и наблюдали снизу. Снег сверкал в
лучах солнца и выигрывал тысячами ярких огоньков. И все было как будто в сказке:
этот яркий снег, этот лес с сугробами и эта куропатка.
Но вот беда, услышав многоголосый щебет
и писк, подкрался охотник, и как увидел столько добычи, то сначала даже
растерялся и, замерев на месте начал присматриваться. Его взгляд остановился на
той, самой высокой ветви. И он, не размышляя, сказал: "Вот это самая
красивая!”
Прозвучал выстрел.
Перепуганные птицы ринулись в разные стороны, кто куда.
Лишь одна осталась, но уже на земле,
И совсем не стало уже той красоты.
А у нас? Так же все бывает,
И тот охотник тоже наблюдает,
За тем, кто место сам повыше занимает,
И любит почесть, добрый отзыв о себе.
Поэтому, друг мой, проверь себя и убегай, лети,
От славы человеческой! А то не избежать тебе такой же вот беды.
Михаил Прапорщиков
(укр.)
І розповів їм притчу:
Під таким заголовком ми надрукуємо декілька притч, які, на наш погляд, так
само, як і притчі, що розповів Ісус викривають негативні риси нашого духовного
характеру.
Про одну куріпку
Це сталось зимою, коли Господь по своїй милості дарував, особливо, багато снігу. І він лежав великими кучугурами, перетворюючи зимовий ліс у казку. На лісовій галявині зібрались всі птахи, які по своїй природі не відлітають у теплі краї, зі своїх нірок повилазили лісові миші, з дупла виглядали білочки, і навіть пришкутильгав молодий заєць, який уже встиг побувати у пастці мисливця та ледве врятувався.
А поміж них красувалась одна куріпка. І ви знаєте, було перед ким красуватись і з ким порівняти. Тут, на галявині, зібралось чимало птахів, та й інших куріпок, але їхня окраса, хода та манери зовсім не рівнялися до нашої красуні. З усіх сторін чулись захоплені вигуки та комплементи які ще більше наповнювали її серце радістю. Це була така особлива радість, така солодка і приємна, що здавалось, заради неї варто й було жити. І красуні-куріпці це дуже подобалось. І вона то проходилась, то сідала, то злітала на гілку, то перелітала на вищу, де оберталась на всі боки, щоб було видно її красу з усіх сторін. Ніхто не міг рівнятися з нею, тому навіть стидались наближатись і спостерігали знизу. Сніг виблискував у променях сонця і вигравав тисячами яскравих вогників. І все було наче в казці: цей яскравий сніг, цей ліс з кучугурами і ця куріпка.
Та ось біда, почувши гомін підкрався мисливець, та як побачив стільки здобичі, то спочатку навіть розгубився і завмерши на місці почав придивлятись. Його погляд зупинився на тій, самій високій гілці. І він, не роздумуючи, промовив: "Ось це сама гарна!” Пролунав постріл. Перелякані птахи кинулись у різні боки, хто куди.
Лиш одна залишилась, але вже на землі,
І зовсім не стало вже тої краси.
А в нас? Так само все буває,
І той мисливець теж спостерігає,
За тими, хто місця високо занімає,
І любить шану, добрі відгуки собі.
Тож, друже, перевір себе: втікай, лети,
Від слави людської! Бо не уникнути такої ж біди.
Михаил Прапорщиков
|
