Примиріться з Богом
Адже Бог у Христі примирив світ
із собою, незважаючи на їхні проступки, і дав нам слово примирення. Отже, ми -
посланці від імені Христа і тому наче сам Бог благає через нас. Від імені Христа
просимо: примиріться з Богом.
У цих словах Павло називає себе
посланцем, і не тільки себе, а і других служителів, які також трудяться разом з
ним. Він пише: „ми як посли”. До кого ж Господь посилає своїх послів? Вони
приходять не до язичників, а до народу, який Бог називає – „Своїм народом”! Ми
можемо прочитати, що Господь посилав своїх ангелів до Авраама і Мойсея,
Гедеона, Маноаха, Давида та інших дітей Божих. Саме до людей з Божого народу
приходять посланці–ангели.
І, ось тепер посланець Павло говорить
до нас: „сам Бог благає через нас. Від імені Христа просимо: примиріться з
Богом”. До кого звучать ці слова? Ви можете їх прочитати до себе? Гадаю, що
багатьом віруючим ці слова будуть дуже гіркою пілюлею, бо ж більшість вважає
себе уже примиреними з Богом. А до кого ж пише Павло? Може до поган? Ні! Ці
слова були звернені до Коринтян! А знаєте як починається це послання? „... до
Божої церкви в Коринті з усіма святими в цілій Ахаї”. Тобто слова „примиріться з
Богом” звернені саме до Божої церкви і до святих. Як у минулі часи, так і
сьогодні, наш Господь посилає своїх посланців – ангелів не до поган, а до Своєї
Церкви. То ж, якщо ви вважаєте себе в складі Божої церкви, треба ці слова „примиріться
з Богом” прочитати і прийняти саме до себе. І порозмислити – про, що говорить
цей посланець? В чому ж суть його слів? І так слова „примиріться з Богом”
звучать саме до віруючих! З цього ми можемо зрозуміти, що наша уява і уява
апостола Павла про примирення з Богом може трошки відрізнятись. Може трошки, а
може і зовсім відрізнятись! Так ми вважаємо, що примирились з Богом коли
сказали: „Господь, ми грішники, ми каємось”, і прийняли водне хрещення. Ви так
само вважаєте, що це примирення з Богом? Але згадайте, як в діях апостолів
описується один чоловік, який покаявся, і прийняв водне хрещення від самих
апостолів, і невідступно слідував за ними. А потім прийшов до них і просив, щоб
вони продали йому присутність Святого Духа, щоб і він міг класти на других
людей руки. „Дайте мені владу таку”, - казав він.
Чого не було у цього чоловіка?
Він все зробив згідно нашого розуміння про примирення – і покаявся, і прийняв
водне хрещення, і на зібрання ходив (не відходив від апостолів). Тобто зовнішня
сторона була, але примирення з Богом все ж таки не відбулось. І от Павло тому і
пише: „примиріться з Богом”. Можливо, частково, в малій мірі, це примирення
дійсно відбулось у нашому житті. А що далі? Іван Хреститель каже за своє життя:
„Йому належить зростати, а мені – зменшуватися”. Іван не казав, що він
настільки великий пророк, що не потрібно вже зменшуватись. От саме в цьому
зменшенні нам і потрібно розуміти примирення. Тобто, чим більше я стаю меншим,
тим більше в моєму житті присутність Бога, як наслідок примирення. Чим більше
ми примиряємось з Богом, тим більше Його присутність у нашому житті. Якщо Іван Хреститель
вважає, що йому потрібно зменшуватись, то що нам з вами говорити?
І от, посланець не від себе
говорить, а від імені Христа і тому наче сам Бог благає через них до нас:
„примиріться з Богом”. А трошки вище написані такі слова: „Адже Бог у Христі
примирив”. У Христі! Так от, суть як раз у тому, що ми це примирення, як
і слова „у Христі”, можемо тільки частково розуміти. А коли поверхневе
розуміння, тоді і до самого примирення ми відносимось так як розуміємо –
поверхнево. Тому, якщо я трошки зустрівся з Ісусом, це ще не означає, що я
повністю примирився.
Самі розсудіть, якщо до ваших
дверей підійшов чоловік хіба можна сказати, що він у домі. І навіть, якщо ви
йому двері відкрили, то він ще не в домі. І, хай би він уже і на порозі стояв,
він все одно не в домі. Ви розумієте, це тільки початок, але часто перебування
на порозі плутають з перебуванням в домі. Слово „у Христі примирив” говорить не
про перебування на порозі. Бо ж і 10, і
20 років можна провести на порозі. Тобто, не відбувається цього повного
занурення у Христа для примирення. Так, я вже підійшов, я навіть на порозі
став, але зайти у цей Дім і зануритись у Нього, жити Його життям у мене не
вистачає розуміння. От для тих кому бракує розуміння, але хто все ж таки
відноситься до Церкви Божої і не задовільняється примиренням тільки на порозі,
апостол і написав: „примиріться з Богом”. Тому, що всякого, хто дійсно примирився
з господарем дому на порозі, обов’язково запрошують у середину дому і на знак
примирення за стіл. Ви так примирились з Господом, що харчуєтесь з Його столу?
Вас більше не цікавить політика? Мода цього світу? Багатства цього світу? Земні
суєтні діла, які часто стоять на першому місці? Чи ви так примирились, що серед
земних турбот і бажань, для Господа тільки дві години в неділю і то не завжди?
„Примиріться з Богом” – тобто
погрузіться повністю. А, якщо ми тільки трішки стали робити так, як Він робив,
це можна назвати трішки примиренням. І от Павло до Коринтян і до нас з вами
пише, щоб на цьому „трішки” наше примирення з Богом не закінчувалось. Адже Бог
у Христі примирив, тобто, коли душа повністю живе життям Ісуса, а не трішки і
не частково.
І так, ми з вами сьогодні
читаємо, що Бог посилав і посилає своїх ангелів і своїх посланців зі словами:
„примиріться з Богом” не до язичників-поган, а до свого Ізраїлю, до своєї Церкви.
Це я тому кажу, що зараз ці слова більше звертають для невіруючих людей. Хороші
мої, нам ще самим потрібно примирятись з Богом. Примирення з Богом – це, коли в
серці немає ніякого противлення, величання, гордості, незадоволення. Такий
чоловік повністю примирився с Богом, з Його волею, з Його словом, з життям у
Господі. А коли нам не подобається життя віруючого чоловіка, тому що це завжди
обмеження, проблеми, утиски, якщо ми повстаємо проти такого життя, шукаємо
широкої, легшої дороги, то хіба це можна назвати примиренням з Богом? Тоді
Павло і каже нам: „ Примиріться з Богом”. В Євангелії від Матвія написано так,
про того кого любить Бог (цитую з російського перекладу): „Се, Отрок Мой, Которого Я избрал, Возлюбленный Мой, Которому
благоволит душа Моя. Положу дух Мой на Него, и возвестит народам суд; не
воспрекословит, не возопиет, и никто не услышит на улицах голоса Его”. Зверніть будь ласка
увагу на першому місці стоїть - „не воспрекословит”, тобто не буде сперечатись
з Богом, з Його волею. Людина, яка не противиться – це і є людина, яка дійсно
примирилась з Богом. І звичайно, я би дуже бажав, щоб на протязі нашого життя
відбулось це повне примирення з Богом. Не частково, не трішки, а щоб у нашому
житті наші душі були абсолютно покірні для нашого Бога. Бо часто ми покоряємось
Богу тоді, коли все відбувається так, як ми би хотіли. Але тільки, щось не так,
тоді ...! Тоді наше примирення з Богом руйнується. От тому і писав Павло до
Тита: „Бо є багато таких, що не коряться, пустомовних і дурисвітів, - особливо
з обрізаних”. Я вже говорив до кого Господь в першу чергу посилає своїх
посланців, своїх ангелів – до віруючих. Обрізані, це і є ті люди, що засвідчили
перед Богом, що вони є Його народом, і тому переконані, що у них мир з Богом. А
посланець Божий пише про них такі жахливі слова! Надіюсь, що ви розумієте, що
ми з вами зараз не за обрізаних говоримо, а за тих, хто приймав водне хрещення,
тобто за нас з вами. Так от – що ж змінилось з часів апостола Павла? На мій
погляд нічого. Тому, на превеликий жаль, дійсно, більше всього непокори,
непослуху, неправди і лукавства серед віруючих людей. Ви можете заперечити і
запитати: „Невже в світі більше покори ніж у нас?” Повірте , що більше. Хоча би
тому, що вони Богу нічого не обіцяли. Вони не обіцяли слухати Бога в добрій
совісті.
Люди непокірні „особливо з
обрізаних”, люди, які не хочуть слухати, що хоче Бог від них в їхньому житті.
„Особливо з обрізаних”.
Чомусь цей непослух і пустомовство особливо притаманне „обрізаним”. Люди, які
трішки постояли в дверях дому Божого, чомусь починають вважати, що вони все
зрозуміли, все пізнали, примирились з Богом і, як страшний наслідок такого примирення
– починають зухвало себе поводити. Це не відвага, не сміливість, а непослух і
наглість перед Богом. Ось до таких „віруючих” Павло і писав: „примиріться з
Богом”. Щоб ніякого непослуху, ніякої непокори і незадоволення не було по
відношенню до дій Божих у нашому житті. ( У цей час, коли я пишу ці слова, троє
моїх дітей знаходяться у лікарні, і я не буду мати можливості з ними зустрітись
цілий місяць. Я не тільки пишу про примирення, але мені і самому, саме зараз,
по своєму, потрібно примиритись з Господом і Його волею. Звичайно, у своєму
зверненні до вас я бажаю передати значно більше примирення, яке охоплює всі
сторони нашого щоденного життя ).
„Через те Отець любить Мене, що Я
власне життя віддаю, щоб ізнову прийняти його. Ніхто в Мене його не бере, але Я
Сам від Себе кладу його”, - сказав Ісус. І я хочу сказати, що ми з вами маємо
абсолютно повне право вибору, кому нам служити, як нам відноситись до Бога; як
нам відноситись до Його слів. Ісус каже, що саме за то любить Його Отець, що
віддає Він життя своє без примусу. Нас з вами так само ніхто не примушує.
Спасіння власної душі, це діло суто добровільне. Ми з вами збираємось на
зібраннях, слухаємо, і в залежності від того як ми слухаємо, так і отримувати
будемо. І в цьому віра наша.
В 1-й книзі Самуїловій написано
за синів священика Ілії. Які були священиками і служили в той час перед Богом,
але написано: „вони не знали Господа”. Ці люди, хоч і були священиками, не
виконували своїх самих основних обов’язків – це були нечисті люди, які не
корились Богу. Тому немає нічого дивного в тому, що, як було спочатку Біблії,
так і в кінці Біблії Павло пише: „особливо з обрізаних” багато непокірних, які
не виконують волі Божої.
Але давайте звернемо увагу ще на
один вірш з Самуїлової книги, який стосується цих юнаків-священиків (рос.
переклад): „грех этих молодых людей был весьма велик пред Господом, ибо они отвращали от
жертвоприношений Господу”. Тобто ці священики, сини
Ілії, вони так жили, так себе поводили, що ті люди, які шукали Бога, і
приходили, щоб принести жертву – ці люди дивились на життя таких священиків і
не хотіли мати нічого спільного з їх Богом. Це нас з вами сьогодні стосується.
Ті люди, які коло нас, вони також можуть дивитись на наше життя і не хочуть
мати ніякої справи з нашим Богом. Одне діло, коли люди не хочуть свято жити,
друге діло, коли вони бачать наше нечисте життя і жахаються: „невже це Бог
такий, коли Його діти такі?!” Ми можемо дуже добре бачити невірність
священиків, які трудяться у католицьких і православних Храмах, і навіть
показувати на них другим людям. Але при цьому можна зовсім не бачити свого
невірного „служіння”, яке відвертає людей від шляхів Господніх.
Але серед непокірних, неслухняних
і злих завжди є ще й другі люди. Тому далі в книзі Самуїла написано: „А Самуїл
служив перед Господнім лицем. Отрок був оперезаний лляним ефодом”. В той час,
як сини Ілії виконували масу обрядів і дотримувались певних форм, їх служіння
не названо служінням перед Господнім лицем. А самі вони названі Біблією
„негідними людьми, які не знають Господа”. Ми можемо з вами багато різних речей
робити і багато жертв приносити, і вважати, що це служіння перед Господнім
лицем. Але часто ви звертаєтесь до Бога з запитанням: „Господи, як Ти дивишся
на моє служіння?” Чи тільки з нуждами ви звертаєтесь до Господа, а у
правильності свого служіння ви нескільки не сумніваєтесь? І сама головна нужда
залишається поза увагою.
Але давайте порозмислимо над
життям молодого Самуїла. „А Самуїл служив перед Господнім лицем. Отрок був
оперезаний лляним ефодом”. Будь ласка, вдумайтесь в ці слова. Думаю їх тільки
читати легко. А от жити так! Давайте спробуємо серцем перенестись туди, до
цього хлопчика. Що ви бачите? Уявіть собі, що є старші люди і молоді священики
– сини Ілії, які живуть своїм життям. Їм так добре, це їхнє „служіння”. У них є
старий батько, який їх покриває. А, що ж робити Самуїлу? Що керує їм, що він не
бере з них прикладу?
Сьогодні у нас подібна картина.
Ми можемо з вами дивитись на тих, хто не так служить, хто не вірно служить і
навіть, можемо приклад з них брати. А потім казати: „а, ось, вони так роблять”.
Так, в Біблії написано, що саме так чинять і беруть поганий приклад один з
одного люди, які не знають Господа. А от отрок Самуїл не дивився на других, а
„служив перед Господнім лицем”. Тобто, він своє служіння будував не на
„нечестивих”, хай і священиках і не на їхній думці, а на думці - „Що про мене
думає Бог?” Думаю, що йому було дуже не легко жити серед людей, життя яких було
повністю протилежним до його бажань та поглядів. Дав би Бог, щоб і наші серця
також горіли для Бога нашого. Щоб ніяка теплота, за яку особливо попереджав
Господь, що буде останнього часу: „і через поширення беззаконня охолоне
любов багатьох ”, щоб ця теплота не знайшла місця у наших серцях. А якщо
уже знайшла місце, то кричіть до Бога, і втікайте з цієї мертвої Іудеї синів
Ілії, втікайте у гори де перебуває Живий Бог. Не Бог обрядів, регламентів, форм
і гарного вигляду, але Бог, перед Яким ходив Самуїл, не звертаючи увагу на
беззаконне життя старших священиків.
„... і через поширення беззаконня
охолоне любов багатьох” – тобто, в останній час таке життя яке
проводили ці „негідні священики” – сини Ілії, буде особливо притаманне для
багатьох з народу Божого. А ми з вами маємо можливість сьогодні оглянути стан
свого духа. Що вас цікавить сьогодні? Перед ким ви ходите? Чи відчуваєте, що ви
ходите перед Богом?
Ми маємо ці роздуми для того, щоб
наше життя було як у Самуїла. І хоч ті були більші, хоч вони були старші і
розумніші, але це священики які не знають Господа! А що далі написано? Далі
написано: „отрок Самуїл служив Господеві при Ілії. А Господнє слово було рідке
за тих днів, видіння було не часте”. Як ви думаєте, чому так ставалось, що
слово Господнє було рідким? Господь не хотів говорити? Господь хоче говорити!
„Як батько навчає сина свого, так і Я навчаю тебе”, - говорить Господь. А
кожний нормальний батько говорить до свого сина кожен день, повчаючи його. А от
в часи священика Ілії і його синів Господь чомусь говорив рідко?
Господь хоче говорити. Тільки немає кому слухати,
немає до кого говорити. Немає сосудів, які би Господь наповнював. Священики
служать, виконують свої обов’язки, але слово Господнє було рідким в ті дні. Ви
розумієте, що таке присутність слова Божого в нашому житті? Коли ми маємо
нечисті і недобрі серця, і путі нашого життя викривлені, тоді слово Господнє не
доходить до наших сердець. І тоді слово Боже рідке у нашому житті. Звучить, але
рідко. Я маю на увазі здатність кожного із нас чути голос Божий. Ви чуєте цей
Голос? Якщо не чуєте, то можливо ваше життя таке, як у синів Ілії? Як часто ви
чуєте голос Господа? І якщо ви бачите, що рідко, то кричіть до Господа. І
благайте Його, щоб чути Слово так, як Самуїл – всім серцем, всією юною душею, „надягаючи лляний ефод”. Лляний ефод одягав отрок
Самуїл в своєму ходжені перед Богом. Ви не задумувались – чому Біблія доносить
до нас таку незначну деталь? Я так розумію, що якби всі були одягнуті у лляні
ефоди, то не було би потреби підкреслювати особливість одежі Самуїла. Значить
ті священики одягались у якусь другу одежу. Але суть нашого спілкування з
Господом якраз у цьому лляному ефоді. Бо саме у такому одязі цар Давид вносив
ковчег Господній у свій город. А от для Мелхоли, його жінки, простота такої
одежі була незрозумілою. Більше того - неприйнятною. Вона вважає, що бути в
такій одежі перед людьми – все одно, що бути обнаженим.
Напевно так думали і сини Ілії. І служіння в ефоді
їм здавалось чимось принизливим. І для свого служіння вони підбирали кращий
одяг, щоб гарно виглядати. Вони шукали не думки Божої про себе, і не зв’язку з
Господом, але думки людської. Тому то і слово Господнє було рідким. Просто
Господу не було до кого говорити. Бо ковчег Господній входить до тих, хто свою
душу зодягає саме у лляний ефод. Коли наш одяг, як цей чистий, простий лляний
ефод, тоді Слово звучить. І ми читаємо далі, що Слово починає звучати і звучить
до Саму їла все більше і більше, і більше.
І тому ми можемо дивуватись, -
„чому до нас не звучить слово Боже? Чому я не чую голосу Божого?” А подивіться
у якому одязі ви відкриваєте Біблію? В якій одежі ви ходите на зібрання? Який
одяг духа вашого, коли ви звершуєте своє служіння?? Може Господь навчати вас як
батько навчає свого сина? Ви одягнули ефод примирення з Богом, чи на вас царський
одяг Ахава? Цей цар так само хотів почути слово Господа, але своїх царських
одеж так і не зняв. Надіюсь, ви пам’ятаєте, що він загинув. Загинув, саме тому,
що слово Господнє слухав в царській одежі. Знаєте, що це за одежа? Це –
гордість! Це – задоволення собою і своїм духовним станом. Це - наперед
заплановане свавілля. Цар Ахав запланував свій подальший шлях і зодягнувшись у
царські одежі створював вигляд, що він пізнає волю Божу. І цей цар також
вважав, що він примирений з Богом! Можна все своє життя просидіти на зібранні в
одежі Ахава, вважаючи себе в усьому правим. І на питання примирення з Богом
навіть не звертати уваги, рахуючи, що це слово для других – для невіруючих. А
таке відношення і є першою ознакою, що потрібно передивитись уважно свій одяг! Бо,
коли ми одягаємо одяг синів Ілії тоді слово Боже не часто звучить до нас. Воно
просто не доходить. Ми зразу відправляємо Його до невіруючих.
Доки на нас є царська одіж, ми не
можемо говорити про примирення з Богом. „Ви вже нагодовані, ви вже збагатилися,
без нас ви царюєте”, - писав Павло до тих самих Коринтян, яким пропонував
примиритись з Богом. Вони також збирались на зібранні, щоб чути слово Господнє.
І от до них прозвучало слово, - „без нас ви царюєте. Примиріться з Богом”. Нагадую,
що це слово звучало до Церкви Божої, до святих. Святі – це ті, які одягнуті у
лляний вісон. Саме ця сердечна простота дає нам можливість приймати всяке слово
Господа, а не тільки те, що нам подобається. І слово Боже і видіння Божі
приходять тоді до нас. Ми з вами чуємо, ми з вами бачимо, але все це залежить
від чистоти нашого духа і від простоти нашого серця.
І по мірі того, як Самуїл зростав
і очищав своє серце, в його житті звучало слово Боже. Воно не було рідким в
житті Самуїла одягнутого в лляний ефод.
А до священика Ілії і його синів
також прозвучало слово Господнє, що вони ніколи більше не будуть священиками, і
не будуть мати частки з Богом, хоч все життя, яке прожили на землі, вони були
при храмі.
Не дай Бог, щоб наше життя так
само закінчувалось, як у цих, які служили, а коли вийшли на війну, то
виявилось, що з ними немає Бога. А до війни вони не помічали цього. Бо твердо
були переконані про себе, що у них повне примирення з Богом. І от настав час, і
всі їхні уяви і думки про себе, і своє служіння були зруйновані. Дім, який вони
будували впав. І сини Ілії, і їх батько загинули в один день. Загинули так само,
як і Ахав, за те, що слово Боже не могло проникнути через царські одежі до їх
сердець. (Всі ці події ви можете прочитати у 1-й Самуїловій книзі розділи 2-4).
„Отже, ми - посланці від імені
Христа і тому наче сам Бог благає через нас. Від імені Христа просимо:
примиріться з Богом”!
Михаил Прапорщиков
|
