Окна Небесные

(рос.) Почему плакал Елисей или о духе вдвойне

В| |царь-колокола| 4-й книге Царств описывается приход пророка Елисея в Дамаск, когда царь|царь-колокол| сирийский Венадад был больным. И выслал этот царь|царь-колокол| на встречу к|до| Елисею Азаила и дар всего самого ценного в Дамаске сколько могли нести|несущий| сорок(!) верблюдов. Это был тот же могущественный|мощный| царь|царь-колокол|, который|какой| неоднократно нападал на Израиль и даже специально когда-то посылал войско, чтобы захватить того же Елисея. Но это было раньше|ранее|. Это было когда-то, а теперь царь|царь-колокол| сирийский Венадад лежал больной в своем дворце и готовый был заплатить большую|великую| цену за слово из|с| уст Елисея.

Что же это был за дар такой? Мы приблизительно|примерно| можем посчитать только его вес|вагу|. Если один верблюд способен поднять до 250 килограммов груза, то сорок верблюдов, соответственно, могут нести|несущий| 10 000 килограммов, то есть десять тон. Десять тон (!) самых ценных сокровищ Дамаска за слово от Господа! Как все изменилось в жизни сирийского царя|царь-колокола|.

Вы имеете такую же ценность Слова? В наше сложное время, когда все продается и покупается, немало желающих подзаработать| и на религиозных ценностях. Одни продают освященные статуэтки, амулеты, воду из|с| Иордана, и кусочки Святой земли. Другие, с не меньшим успехом, календари, наклейки «христианского» содержания наподобие: «Под охраной|охранением| Господа», звуковые и видео кассеты или диски, разнообразную|многообразную| по содержанию христианскую литературу среди которой|какой| можно найти и Библию. Качественно переплетенная и украшенная|разукрашивает| кожаной оберткой с застежкой Библия превратилась для кое-кого в предмет прибыльного бизнеса. Немало нынешних|теперешних| христианских бизнесменов с радостью отдали бы|б| Библию за сорок верблюдов с ценностями – потому что|ибо| это же сокровище!

Но все до времени. Так было и с Венададом. Было время, когда он видел в Елисее врага и хотел взять его в плен. Но|да| теперь могучий|мощный| царь|царь-колокол| лежал немощный|тщедушный| на кровати|постели| и все, что к|до| этому было для него ценное и желаемое|желанное| потеряло свою силу. Важным теперь было одно – «буду ли я жить?!» И за один этот ответ Венадад был способен все отдать. Ценность Слова достигла в его жизни высшего уровня! Нам с вами можно пожелать, чтобы и мы среди всех суетных| ценностей смогли найти и достойно ценить то Сокровище жизни, какой подаренный|дареный| Богом для людей – Его слово!

Но разговор у нас все же таки за Елисея, который|какой| пришел в Дамаску, поэтому вернемся к нему. Все дело в том, что город, в который он пришел, был враждебным|вражеский| городом. И царь|царь-колокол|, который|какой| господствовал|властвует| в нем, должен был бы|б| быть врагом для Елисея, потому что|ибо| истреблял израильскую землю, разрушая города и убивая израильтян. И Елисея хотел захватить. И, возможно, мы бы|б| никогда не пришли во враждебную|вражескую| столицу. А как услышали|услыхали| бы,|б| что тот царь|царь-колокол|, который|какой| притеснял Божий народ, больной, то радовались бы|б| и радовались, и говорили, что это ему наказание|наказывание| от Бога. Такая нормальная реакция каждого человека. Каждого, который|какая| не исполнен Духом Божьим. Но служение Елисея началось с того, что он просил у пророка Илии двойной дух. «Тяжелого|потребовал| ты просишь!» - ответил тогда Илья на такую просьбу. Но|да| желание Елисея наполнилось. Это проявление двойного Духа видно в течение всей жизни пророка, а в его приходе к Дамаску это особенно|в особенности| проявляется.

С нескрываемым пренебрежением мы вспоминаем|упоминаем| те власти, которые|какие| преследовали верующих (имею в виду абсолютно|совершенно| всех верующих, потому что преследовались православные, католики и протестанты). Их увольняли с|с| работы, сажали| в|до| тюрьмы, высылала на многие годы в Сибирь, разлучали семьи верующих и детей из|с| этих семей отдавали в детские дома, воспитывая их согласно морали тогдашнего руководства. Кто бы|б| пророчил здоровье для тех вождей? А чем тот сирийский деспот Венадад отличался от них? Он был значительно хуже. Один из его походов  описан также в 4-й книге Царств|царь-колокола|. Тогда доведенные до отчаяния женщины|жена| самарии от голода ели|кушают| своих детей. И вот к|до| такому человеку Елисей должен был прийти в город и сказать: «Будешь жить». Это и является действием двойного Духа. Потому что, как и сказал ему Илия это действительно очень трудно. Трудно делать то, что противоречит человеческой природе. И в то время, как все проклинают и желают смерти, ты должен сказать ему: «Будешь жить!». Сказать то, что хочет Бог, а не то, что желает твой плотский ум. Это очень тяжело!

Но это не все, не только в том проявление двойного Духа. Потому что перед Елисеем стоял Азаил, а за его спиной находились сорок верблюдов нагруженных ценностями Дамаска. И глядя|смотря| на него заплакал муж|муж| Божий. Почему же он плакал? Должен был бы|б| радоваться, что его так принимают враги, что такое уважение со стороны великого|великого| царя|царь-колокола|. А какой дар!!! Мы бы|б| были счастливы. А Елисей? Он плакал! Плакал, потому что знал, какое зло принесет этот Азаил Израилевым сынам.

Пророческие слезы Елисея льются и до этого дня|по сей день|. Потому что|ибо| верблюды, с какими Азаил пришел к|до| Елисею и в дальнейшем предлагаются всем сынам Израиля (то есть верующим). Кто-то в погоне за теми верблюдами и тем, что на них оставил и церковь, и страну|страна-участницу|, и веру. Когда-то мне пришлось процитировать одной верующей|верящей| женщине|жене| слова апостола Павла, которые|какие| тот писал к|до| Тимофею: «Ибо корень всех зол есть сребролюбие, которому предавшись, некоторые уклонились от веры и сами себя подвергли многим скорбям». Женщина|жена| была чрезвычайно удивлена: «Неужели|неужто| такие слова есть в Евангелии?!» - воскликнула она. В действительности|на самом деле|, в наше время в верблюдах Азаила немногие видят ту опасность, которую|какую| увидел|узрел| Елисей. Более того, как рак распространяются учения, что эти верблюды являются особенным благословением Божьим. А если их нет, то ты оставлен Богом. И такое учение многим нравится и воспринимается с радостью и смехом. Кому? Да|да| тем, кто или не имеет Духа вообще, или имеет его в такой малой мере, которая|какая| потом|затем| вообще исчезнет под ногами тех дромадеров (одногорбые верблюды).

Почему же, глядя|смотря| на Азаила и на дары которые|какие| тот принес, пророк плакал? Потому что|ибо| присутствие двойного Духа открывало ему все то плохое, которое|какое| стоит за этими сокровищами и в дальнейшем будет разрушать Израиль. «Подарки портят| сердце», - сказал мудрый Екклезиаст. Знал это и Елисей. Апостол Павел также имел Духа не меньше, чем Елисей, потому|оттого| о том же предупреждал Тимофея. «Ты же, человек Божий, убегай сего, а преуспевай в правде, благочестии, вере, любви, терпении, кротости», - продолжал он свои наставления, к|до| которым|какой| нам нужно очень прислушиваться. И в то время как остальные, не видя ничего опасного|небезопасного|, бегают и ищут верблюдов с сокровищами, чтобы обменять их на Божье слово, будем ценить более всего, то, что дарует|дарит| жизнь нашим душам. Будем искать и обогащаться словом, что из|с| уст Божьих выходит|исходил|. Об этом нужно заботиться. Чтобы тот дух и в той мере, что был на Елисее, был и на нас. Тогда Он откроет и поможет сказать жестокому врагу: Будешь «жить». Он покажет и даст понимание, что в дальнейшем сделает|совершит| с твоей душой приветливый Азаил, и на что превратят твое сердце принесенные им дары. «Больше всего| хранимого| храни| сердце| твое|, потому| что| из| него| источники| жизни|». Тогда пролитые Елисеем слезы о разрушении твердынь сыновей Израилевых не будут нас касаться.

Сколько чудес произошло|произошло| при жизни Елисея. Значительно больше чудесного могли видеть люди в жизни Иисуса. «Почему ты идешь туда,  где Тебя хотели побить?» - удивлялись ученики. Не понятным на то время|к тому времени| было для них, для чего идти во враждебную|вражескую| местность|местный|. Позже они будут находиться в самом центре ненависти – Иерусалиме. В этом враждебно настроенном городе, где был казнен|казнит| любимый Учитель, они спокойно будут добывать|снискивать| тысячи новых последователей и распространять евангельскую весть|известие| даже тогда, когда гонения станут самыми сильными. Что-то изменилось в их жизни. Изменилось состояние|стан| Духа, изменилось Его количество.

Подходил «Азаил» и к|до| Спасителю и предлагал Ему своих «верблюдов». Иисус не плакал, но избрал для себя служение Отцу за лучшую судьбу|долю|, чем господство над земными царствами пустоты. Это ли не чудо? Но возможно оно лишь|только| при присутствии Духа. Да и остальные чудеса, которые|какие| описаны в Евангелиях могут удивлять нас, и даже казаться|сдаваться| невозможными, лишь|только| потому, что сотворены они были Духом, а мы смотрим и воспринимаем телом. Понимания и восприятия, поведение и характер, остаются более плотскими. А если и есть задатки Духа, то они так задатками и остаются. «Поэтому смотреть будете и не увидите|узреете|. И куда Я иду вы не можете пойти|уйти|!» - говорил Иисус. Так и происходит. Ни в приветливом Азаиле, ни в его дарах мы можем не видеть ничего страшного. И даже в том, что стремление к этим дарам изменяет|меняет| наше сердце и делает его жестким и неспособным воспринимать любовь Божью, можно так же|подобным образом| не видеть. Но наступает время идти туда, куда пошел|ушел| Он, и именно это ожесточенное сребролюбием сердце не допустит этого сделать|совершить|. Конечно, каждый собирается в Царство Божье и надеется достичь Его, а пока даже не хватает Духа простить тех, которые|какие| тебя хотели «закидать камнями»| и пожелать им от всего сердца|от всей души| здоровье и жизнь. Как, не имея силы на малое, можно достичь большего?!

Много|многие| чудес создали Елисей и Иисус. Не потому что они были сверхлюдьми. Тело у них было такое же как и у нас, а вот дух! Дух был вдвойне!                       

Азаил идет к тебе. Что будешь делать: плакать или радоваться?

                      Михаил Прапорщиков

У 2-гій книзі царів (4-й Царств) описується прихід пророка Єлисея до Дамаску, коли цар сирійський Бен-Гадад (Венадад) був хворим. І вислав цей цар на зустріч до Єлисея Газаїла (Азаіла) та дар усього найціннішого у Дамаску скільки могли нести сорок(!) верблюдів. Це був той самий могутній цар, який неодноразово нападав на Ізраїль і навіть спеціально посилав військо, щоб захопити того самого Єлисея. Але це було раніше. Це було колись, а тепер цар сирійський Бен-Гадад лежав хворий у своєму палаці і готовий був заплатити велику ціну за слово з уст Єлисея.

Що ж це був за дар такий? Ми приблизно можемо порахувати тільки його вагу. Якщо один верблюд здатний підняти до 250 кілограмів ваги, то сорок верблюдів, відповідно, можуть нести 10 000 кілограмів тобто десять тон. Десять тон (!) найцінніших скарбів Дамаску за слово від Господа! Як усе змінилось в житті сирійського царя.

Ви маєте таку ж цінність Слова? У наш складний час, коли все продається і купляється, чимало охочих підзаробити і на релігійних цінностях. Одні продають освячені статуетки, воду з Йордану, та шматочки Святої землі. Інші, з неменшим успіхом, календарі, наклейки «християнського» змісту на зразок: «Під охороною Господа», звукові та відео касети чи диски, різноманітну за змістом християнську літературу серед якої можна знайти і Біблію. Якісно переплетена і оздоблена шкіряною обгорткою з застібкою Біблія перетворилась для декого у предмет прибуткового бізнесу. Чимало теперішніх християнських бізнесменів з радістю віддали би Біблію за сорок верблюдів із цінностями – бо це ж скарб!

Але усе до часу. Так було із Бен-Гададом. Був час коли він вбачав у Єлисеї ворога і хотів узяти його в полон. Та тепер могутній цар лежав немічний на ліжку і усе, що до цього було для нього цінне і бажане втратило свою силу. Важливим тепер було одне – «Чи буду я жити?!» І за одну цю відповідь Бен-Гадад був здатний усе віддати. Цінність Слова досягла у його житті вищого рівня. Нам з вами можна побажати, щоб і ми серед усіх марнотних цінностей змогли віднайти і достойно цінити той Скарб життя, який дарований Богом для людей – Його слово!

Та мова у нас усе ж таки за Єлисея, який прийшов до Дамаску. Все діло в тому, що це було вороже місто. І цар, який панував у ньому мав би бути ворогом для Єлисея, бо винищував ізраїльську землю, руйнуючи міста та вбиваючи ізраїльтян. І Єлисея хотів захопити. І, можливо, ми б ніколи не прийшли у ворожу столицю. А як почули би що той цар, який гнобив Божий народ, хворий, то раділи би і тішились, та казали, що це йому покарання від Бога. Така нормальна реакція кожної людини. Кожної, яка не сповнена Духом Божим. Але служіння Єлисея почалось з того, що він просив у пророка Іллі подвійний дух. «Тяжкого зажадав ти!» - відповів тоді Ілля на таке прохання. Та бажання Єлисея сповнилось. Цей прояв подвійного Духа видно на протязі усього життя пророка, а у його приході до Дамаску це особливо проявлено.

З неприхованою зневагою ми згадуємо ті влади, які переслідували віруючих (маю на увазі абсолютно усіх, тому що переслідувались православні, католики і протестанти), звільняли з роботи, сажали їх до в’язниць, висилала на багато років до Сибіру, розлучали сім’ї віруючих і дітей з тих сімей віддавали до дитячих будинків, виховуючи їх згідно моралі тогочасного керівництва. Хто б пророкував здоров’я для тих вождів? А чим той сирійський деспот Бен-Гадад відрізнявся від них? Він був значно гіршим. Один з його походів  описаний також у 2-й книзі царів. Тоді доведені до відчаю жінки Самарії з голоду їли своїх дітей. І от до такої людини Єлисей мав прийти у місто і сказати: «Житимеш». Це і є дія подвійного Духа. Тому що, як і сказав до нього Ілля це справді дуже важко. Важко робити те, що суперечить людській природі. І у той час, як усі проклинають і бажають смерті ти маєш сказати йому: «Житимеш!». Сказати те, що хоче Бог, а не те що бажає твій плотський розум.

Але це не все, не тільки у тому прояв подвійного Духа. Тому що перед Єлисеєм стояв Газаїл, а за його спиною знаходились сорок верблюдів навантажених цінностями Дамаску. І дивлячись на нього заплакав чоловік Божий. Чому ж він плакав? Мав би радіти, що нас так приймають вороги, що така повага зі сторони великого царя. А який дар!!! Ми би були щасливі. А Єлисей? Він плакав! Плакав, тому що знав, яке зло принесе цей Газаїл Ізраїлевим синам.

Пророчі сльози Єлисея ллються і до цього дня. Бо верблюди з якими Газаїл прийшов до Єлисея і надалі пропонуються усім синам Ізраїля (тобто віруючим). Хтось в гонитві за тими верблюдами та тим, що на них залишив і церкву, і країну, і віру. Колись мені довелось процитувати одній віруючій жінці слова апостола Павла, які той писав до Тимофія: «Бо корінь усього лихого то грошолюбство, якому віддавшись, дехто відбились від віри й поклали на себе великі страждання». Жінка була надзвичайно здивована: «Невже такі слова є в Євангелії?!» - вигукнула вона. Насправді, у наш час у верблюдах Газаїла мало хто вбачає ту небезпеку, яку побачив Єлисей. Більше того, як рак розповсюджуються вчення, що ці верблюди є особливим благословенням Божим. А як їх немає, то ти залишений Богом. І таке вчення багатьом подобається та сприймається з радістю і сміхом. Кому? Та тим, хто або немає Духа, або має його в малій мірі, яка потім взагалі зникне під ногами отих дромадерів (одногорбі верблюди).

Чому ж, дивлячись на Газаїла та на дари які той приніс, пророк плакав? Бо присутність подвійного Духа відкривало йому усе те лихе, яке стоїть за цими скарбами і в подальшому буде руйнувати Ізраїль. «Подарки портят серце» - сказав мудрий Екклезіяст. Знав це і Єлисей. Апостол Павло також мав Духа не менше, ніж Єлисей, тому про те саме попереджав Тимофія. «Але ти, о Божа людино, утікай від такого, а женися за правдою, благочестям, вірою, любов'ю, терпеливістю, лагідністю!» - продовжував він свою настанову до якої нам потрібно дуже прислухатись. І у той час як решта, не вбачаючи нічого небезпечного, бігає і шукає верблюдів зі скарбами, щоб обміняти їх на Боже слово, будемо цінити найголовніше, те, що дарує життя нашим душам. Будемо шукати і збагачуватись словом, що з уст Божих виходить. Про це треба дбати. Щоб той дух і в тій мірі, що був на Єлисеї був і на нас. Тоді Він відкриє і допоможе сказати лютому ворогу: «Житимеш». Він покаже і дасть розуміння, що в подальшому зробить з твоєю душею привітний Газаїл, та на що перетворять твоє серце принесені ним дари. «Больше всего хранимого храни сердце твое, потому что из него источники жизни». Тоді пролиті Єлисеєм сльози про руйнування твердинь синів Ізраїлевих не будуть нас стосувались.

Скільки чудес відбулось за життя Єлисея. Значно більше чудесного могли бачити люди у житті Ісуса. «Чому ти ідеш туди, туди де Тебе хотіли побити?» - дивувались учні. Не зрозумілим на той час було для них, для чого іти у ворожу місцевість. Пізніше вони будуть знаходитись у самому центрі ненависті – Єрусалимі. У цьому вороже налаштованому місті, де був страчений любимий Учитель, вони спокійно будуть здобувати тисячі нових послідовників та розповсюджувати євангельську звістку навіть тоді, коли гоніння стануть найдужчими. Щось змінилося у їхньому житті. Змінився стан Духа, змінилась Його кількість.

Підходив «Газаїл» і до Спасителя та пропонував Йому своїх «верблюдів». Ісус не плакав, але обрав для себе служіння Отцю за кращу долю, аніж панування над земними царствами марноти. Чи ж це не чудо? Але можливо воно лише при присутності Духа. Та й решта чудес, які описані у Євангеліях можуть дивувати нас, та навіть здаватись неможливими, лише тому, що створені вони були Духом, а ми дивимось і сприймаємо тілом. Розуміння та сприйняття, поведінка та характер залишаються більш плотськими. А якщо і є завдатки Духа, то вони так завдатками і залишаються. «Тому дивитись будете і не побачите. І куди Я іду ви не можете піти!» - казав Ісус. Так і стається. Ні у привітному Газаїлі, ні у його дарах ми можемо не вбачати нічого страшного. І навіть у тому, що прагнення цих дарів змінює наше серце і робить його більш жорстким і нездатним сприймати любов Божу, можна так само нічого не бачити. Але настає час іти туди, куди пішов Він, і саме це ожорсточене грошолюбством серце не допустить цього зробити. Звичайно, кожний збирається у Царство Боже і надіється досягти Його, а поки навіть не вистачає Духа простити тих, які тебе хотіли каменувати і побажати їм від щирого серця здоров’я та життя. Як не маючи сил на мале, можна досягти більшого?!

Багато чудес створили Єлисей та Ісус. Не тому що вони були надлюдьми. Тіло у них було таке саме як і у нас, а от дух! Дух був подвійний!

Газаїл іде до тебе. Що ти будеш робити: радіти чи плакати?

                            Михаил Прапорщиков