Не залишиться тут камінь на камені…
Той день був таким самим як і попередні, нічого не
звіщало великої біди. Учні із захопленням дивились на величний храм та ділились
своїм захопленням з Учителем. Але у відповідь почули те, що їх ще більше
здивувало: «Чи бачите ви все оце? Поправді кажу вам: Не залишиться тут навіть
камінь на камені, який не зруйнується!...» Які дивні слова! Як важко їх
вмістити! Що може статись із такою могутньою спорудою, яку старанно складали з
дня у день на протязі сорока шести років?! Саме у той день слова сказані Ісусом
прозвучали як щось неможливе. І хоча багато із того що ми можемо прочитати у
Біблії може здаватись нам надзвичайним та неможливим, усе ж у певний момент усе
стається саме так як написано і не інакше. Так сталось і з храмом. Не у той
самий день, а через сімдесят років від нього дійсно не залишилось каменя на
камені. Стіна Плачу під якою сьогодні плачуть, моляться, співають та у щілини
між каменями якої закладають записки із нуждами до Бога, ніколи не була
частиною храму. Вона була зведена як опорна стіна, яка підтримувала земляний
насип. Крім того більша частина каменів із яких вона складена відносяться до
римського та візантійського періодів. Тобто слова почуті учнями у той радісний
для них день виповнились в точності.
Але давайте замислимось на чому була побудована
впевненість Ісуса? Що лежить в основі його передбачення? Може Він побачив якісь
недоліки у будові, неміцність розчину чи тріщини у камінні? Можливо Ісусу не
сподобалось архітектурне вирішення? Може такий висновок був зроблений через те,
що цей храм був збудований нечестивим Іродом? Може це пов’язано із проявом
пророчого дару?
Можна ще поставити чимало подібних питань, щоб
зрозуміти чому дивлячись на прекрасний храм, який став свого роду символом віри
у Ізраїлі, Ісус передрік повну його руйнацію. Можна фантазувати і придумувати
що завгодно. І у той же час можна знайти абсолютно конкретну та ясну відповідь.
Вона знаходиться у перших словах цієї голови: «І вийшов Ісус і від храму пішов».
Виявляється Ісус не просто проходив близько, і не розглядав здалека храм і той
Йому чимось не сподобався, а виходив з нього. Перед тим як сказати ті пророчі
слова Ісус знаходився всередині. І у той час як Його учнів більше цікавила та
дивувала зовнішність храму Ісус саме на основі того, що Він побачив в храмі
зробив Свій невтішний висновок.
Саме на основі зовнішнього огляду невіруюча
частина людства прийшла до висновку, що своє походження на землі людина бере
від мавп. Ця теорія продовжує і у наші дні мати численних прихильників. Але
дивна річ, чому тоді будова наших внутрішніх органів більш наближена до
свинячих? Погляд у середину абсолютно спростовує безглузду теорію еволюції.
Або… Якщо її прийняти глибше, саме до внутрішностей, то тоді наше походження,
м’яко кажучи не зовсім від мавп. Важливіше усе таки внутрішній зміст, який
еволюційна теорія просто відкидає. Але залишимо це питання любителям шукати
складні відповіді на прості питання і повернемось до зовнішніх ознак, згідно
яких більшість робить свої висновки.
Мені самому неодноразово доводилось чути
здивованість різних людей, коли вони говорили про своїх знайомих: «Як, такий
високий, сильний, кремезний чоловік (чи жінка) так раптово померли в розквіті
сил від того що зупинилось серце (чи раку, чи іншої хвороби)?!» Люди, які так
говорили були здивовані, тому що бачили зовнішність людини і не бачили, що
могутній чоловік був хворий всередині.
Здивовані були і учні. Але Ісус не дивився на
зовнішність храму. Він був у його середині і бачив його внутрішню хворобу, яка
як рак мала з часом привести до повної руйнації.
І хоча євангелісти у цьому місці не говорять що ж
саме бачив Ісус, але розповідають про Його попередні приходи до храму. Мабуть
цього разу Ісус лише побачив відсутність яких би то змін на краще і міг
передбачити, що у такому стані духовна споруда приречена на повну загибель.
Кожен з нас являє собою храм Божий. І якщо
зовнішню оболонку нашу, наше тіло переробити ми не в силах, то от внутрішній
наш зміст повністю залежить від нас. І саме від цього внутрішнього змісту
залежить наші стосунки із Богом, наш духовний розвиток і вічне життя.
Коли пророк Самуїл прийшов в дім Єссея, шукаючи
царя для Ізраїлю, його погляд зупинився на старшому сині, та Господь тоді
сказав: «Не дивись на обличчя його та на високість зросту його, бо Я відкинув
його Собі! Бо Бог бачить не те, що бачить людина: чоловік бо дивиться на лице,
а Господь дивиться на серце».
Я відкинув його – що може бути страшнішим за такий
вирок з уст Господніх?! Але те саме і було сказано Ісусом про храм, який є
нашим прообразом. Господь дивиться на серце. І скільки би зусиль не докладала
людина для створення ідеального зовнішнього образу, щоб виглядати як можна
краще, як можна вище, Господь все одно буде проникати у твою внутрішність і досліджувати
найвіддаленіші куточки твого серця. І що ж Він бажає там бачити? Переміни! Так,
ми недосконалі. І якщо хтось і може подумати про себе як про людину досконалу,
то тільки той хто втратив духовний зір і ваги святого Духа. Якщо ж ми вірно
досліджуємо себе, то спостерігаємо безліч недосконалостей. Особливо лякатись
цього не слід, бо правильне бачення себе є ознакою Божої присутності. Саме
присутність Ісуса викривала ті недосконалі сторони у устрої храму та його
служителів. Ісус говорив до них, звертаючи увагу. Через певний час Він знов
заходив і знов говорив. Не бачачи перемін, Він зробив висновок, що така будова
(з таким наповненням) не вистоїть.
От так Він являє Себе і у нашому внутрішньому
храмі. У той час як ми задоволені своїми досягненнями (як і служителі того
храму), Він указує напрямок до досконалості, потім ще і ще раз. Він досліджує
уважно наш храм, шукаючи у ньому те саме, що шукав у тому храмі – переміни. Ми
недосконалі, але Господь говорить і чекає змін до досконалості. І якщо на
протязі певного часу Він не спостерігає ніяких змін, як ви думаєте, що Він
скаже, виходячи з нашого храму?
«Так і ви, назовні здаєтеся людям за праведних, а
всередині повні лицемірства та беззаконня!» - так Ісус сказав про тих, які були
у захопленні від себе, від своїх храмів. Що чекає такі будови? Доля Іродового
храму.
А щоб з нами не сталось як з ним, потрібно більше
уваги приділяти до того, що Господь може побачити у нашій середині, у нашому
серці, до Його зауважень. І прикладати усе старання, щоб Він міг у наступний
прихід свій побачити, що Його слово не було сказано для цієї людини дарма. І сьогодні
це слово ще звучить для нас.
Михаил
Прапорщиков
|
