Окна Небесные

(рос.)  Молитесь, чтобы не случилось бегство ваше зимою

Сосредоточенность, радость, старание, желание, на одной фотографии. И полный безразличия, бессильный взгляд на другой. Как вы можете догадаться на этих фотографиях одна и та же девочка: в начале своей школьной учебы|обучения| и в конце. Почему-то так есть, что многие девочки и мальчики с большой|великой| радостью идут|уходят| к|до| школе. Это такое важное и торжественное событие в их жизни. Неся охапки цветов, они  счастливы предвкушая впереди что-то необычное. Но уже до конца первого года кое-кто успевает потерять интерес к учебе|обучению|, другие еще держатся. Через|из-за| пару лет школа надоедает большинству, а до конца учебы|обучения| почти всем. Лишь|только| единицы продолжают с несокрушимым оптимизмом учиться.

Как же это подобно нашей духовной жизни! С какой радостью все обращаются и начинают учебу|обучение| в Божьей школе. Сосредоточенность, радость, старание, желание, все можно найти в новообращенных|новообращенный|. Но уже через год большинство считает, что уже все постигли, всего достигли (точно как в школе) и интерес к Науке теряется. Тогда каждый такой «ученик» желает быть учителем и начинает поучать других.

Кое-кто выдерживает дольше, но через|из-за| пару лет охладевают и они. И если и ходят в|до| Церковь, то это напоминает|напоминающий| больше детей, которые|какие| также ходят в|до| школу, но как? Автоматически, по обязанности|долгу|. И только единицы продолжают пламенеть духом: ища и находя, прося и получая, стуча|стукает| и ожидая|ждущий|, когда откроют. Такие ученики в мире открывали законы математики, химии, физики, создавали музыкальные шедевры. В духовной жизни становились|стают| апостолами, то есть посланцами|посланником| Божьими, не фальшивыми, а настоящими|подлинными|. Такими, которые могли возвещать| волю Божьего Царства.

«Ангелу Ефесской церкви напиши: так говорит Держащий семь звезд в деснице Своей, Ходящий посреди семи золотых светильников: знаю дела твои, и труд твой, и терпение твое, и то, что ты не можешь сносить развратных, и испытал тех, которые называют себя апостолами, а они не таковы, и нашел, что они лжецы; ты много переносил и имеешь терпение, и для имени Моего трудился и не изнемогал. Но имею против тебя то, что ты оставил первую любовь твою».

Дела Ефесской церкви, ее труд, терпение для всех следующих поколений христиан, является прекрасным и чрезвычайно сильным примером|прикладом|. Какая из|с| нынешних|теперешних| церквей могла бы|б| приравнять себя к|до| Ефесской? И в то же время, Господь был не совсем ею довольный|удовлетворенный|, ко|до| всем большим|великим| делам недоставало первой любви. «Ах - скажем мы - это же такой пустяк|мелочь| - первая любовь, главное|головное| дела!» Но Господь считает иначе. Потому что Он знает, что все дела, какие бы|б| большие|великие| они не были, но которые|какие| сделаны без огня любви, все те дела являются делами обязанности|долга|, принуждения, официальными. Это как взрослые деть ходят к|до| школе, может и на уроках сидят, может, и делают что-то, а учителю от их присутствия трудно. Потому что|ибо| нет в том присутствии старания, желания, охоты, а есть лишь|только| мертвая обязанность|долг|. А Бог не является Богом мертвых, а живых!

Лишь|только| в той первой любви и есть тот огонь, который нашу собственную душу греет, и пылает перед Богом на нашем сердечном жертвеннике|. Лишь|только| тогда поднимается в Небо фимиам благодарности. А если угасает|угасает| она, эта любовь, то возможно и дела есть, но мертвые, холодны те дела. И если и нужны они, то только людям для самодовольства, чтобы похвалить себя и успокоить: «Я ж что-то делаю».

Каждый раз с наступлением зимы нам приходиться встречаться с жестокими холодами, слушать, как завывает ветер, смотреть на омертвелые деревья и на пустынные поля.

Почему произошла такая перемена?

Хотя солнце стоит, как и раньше на небе, но его отношение к земле стало другим. Не солнце уклонилось от земли, но земля уклонилась от солнца. Отсюда такая перемена в климате.

Точно так бывает и с христианами, когда они уклоняются от Господа, от Его пути.

Некоторые христиане зимой и летом излучают улыбку, даже находясь в тяжелых обстоятельствах, тогда как у других на лице и в сердце царствует зима.

Правда, многие научились изображать на лице улыбку, когда это нужно, но это лицемерие открывается очень скоро и пользе от него души нет никакой.

Особенно|в особенности|, это касается последнего времени. «Любовь многих охладеет» - предусматривая развитие событий и обнищание|оскуднение| человечества, говорил Христос. Нет, за дела ничего не говорил. Может, и миссии новые будут создаваться, и человеческие толпы церкви будут посещать, и библейские школы новых миссионеров будут направлять в страны|страна-участницу|, где о Христе еще не слышали, а вот любовь охладеет. А это как раз больше всего и волнует Господа. На это Он обращает особое внимание.

А дальше Он говорил, что как продолжение этого охлаждения будет поставлена мерзость запустения на святом месте. Что это за мерзость запустения Иисус не уточнил, а Матфей написал: «кто читает, пусть понимает». Поэтому каждый имеет собственное мнение, в зависимости от духовного роста.

Одни считают, что на месте храма Соломона будет построен новый Храм Божий. И мне много|многие| лет приходилось слышать басню, что как будто все уже для строительства готово, лишь|только| мешает один пустяк|мелочь| - мечеть Омара или «Купол Скалы», которая|какая| размещена, как раз на месте будущего| храма. Конечно, никто разрушать ее не позволит, даже потому, что это историческая достопримечательность|памятка| архитектуры возведена в VII ст. Поэтому строение|стройка|, пока еще|пока что| откладывается. Именно по этой версии в этом будущем храме, в Святилище и должна быть поставлена мерзость запустения - какой-то идол  толи  живой человек будет там сидеть. В сущности|по существу| это не важно, потому что|ибо| нет храма, нет и мерзости. Все чрезвычайно просто. А если этот храм никогда так и не будет построен? То и мерзости запустения никогда не будет? Может Христос ошибся?

А еще Он сказал: «когда вы увидите ту мерзость запустения». Выходит, чтобы нам ее увидеть нужно будет ехать к храму, что в Иерусалиме когда-то, может, построят. Там увидеть ту мерзость и только затем начинать действовать.

По мнению других, этим святым местом является каждый человек, который|какой| посвящает свою жизнь для Бога, и в середине|средине| которой|какой| Духом строится Храм Божий. Тогда подход иной. Это не то строительство|стройка|, которое|какое| когда-то, может, будет, а сегодня, в настоящий момент|сейчас| постоянно действующее, и продолжающееся. Чтобы видеть мерзость запустения далеко ехать не придется. А как уже увидел|узрел|, то нужно действовать согласно тому, что советовал в этом случае Господь. Хотел бы|б| в настоящий момент|сейчас| коснуться только одного из этих советов: «Молитесь|молящийся| же, чтобы ваше бегство не случилось зимой». Почему такая опасная|небезопасная| должна быть для нас именно зима?

 Мне приходилось слышать свидетельство разных|различных| братьев, которые|какие| за веру были высланы в Сибирь, где мороз достигает|до| -50. Но он совсем не навредил ни их телу, ни тем более их духу.

А как должны понимать это предостережение о зиме те христиане, которые|какие| живут в странах,|страна-участнице| где и зимой температура +25. Для них зима - время прохладное, дождевое и достаточно приятное.

Так о какой же зиме говорил Иисус? О чем мы должны молиться|молящийся|, готовясь к|до| бегству от мерзости запустения?

«Любовь многих охладеет» - читали мы сначала. Тех, которые|какие| перестают учиться в Божьей школе, теряют интерес к Его науке, иначе как охладевающими и не назовешь. Когда нет горящего духа, начинается его замерзание. Начинается зима. Сама настоящая|подлинная|. Когда внутри такой холод, который аж на улицу выходит|исходил| с каждым словом и делом. Это не сибирская зима - это настоящая|подлинная| опасность.

С такой зимой в середине|средине| человек и сам становится|стает| подобной Храму с мерзостью запустения. Но, по милости Божьей, даже в таком состоянии|стане| можно видеть. Можно видеть эту мерзость, вот только сделать..|совершить|.! Сделать|совершить| ничего нельзя!

«Молитесь|молящийся| же, чтобы ваше бегство не случилось зимой». Когда зима внутри, тогда даже если и начнешь убегать, все равно далеко не убежишь|удерешь|. Или назад вернешься, или застынешь| посредине дороги|пути|. «Вспомните женщину|жену| Лотовую».

Поэтому|вот| поблагодарим| Господа за ту зиму, которая|какая| за окном, и будем молиться|молящийся|, чтобы не наступила такая зима в душе. Потому что|ибо| не то страшно, что извне|снаружи|, а что внутри.

Михаил Прапорщиков

(укр.)  «Моліться ж, щоб ваша втеча не сталась зимою»

Зосередженість, радість, старання, бажання на одній фотографії. І повний байдужості, безсилий погляд на другій. Як ви можете здогадатись на цих фотографіях одна і та сама дівчинка: на початку свого шкільного навчання і в кінці. Чомусь так є, що багато дівчаток і хлопчиків з великою радістю йдуть до школи. Це така важлива і урочиста подія у їх житті. Але вже до кінця першого року дехто встигає втратити інтерес до навчання, інші ще тримаються. Через пару років школа надоїдає більшості, а до кінця навчання майже всім. Лише одиниці продовжують з незламним оптимізмом вчитись.

Як же це подібно до нашого духовного життя! З якою радістю всі навертаються і починають навчання у Божій школі. Зосередженість, радість, старання, бажання, усе можна знайти у новонавернених. Але уже через рік більшість вважає, що уже все осягнули, всього досягнули (точно як у школі) і інтерес до Науки втрачається. Тоді кожен такий «учень» бажає бути учителем і починає повчати інших.

Дехто витримує довше, але через пару років холонуть й вони. І якщо і ходять до Церкви, то це нагадує більше дітей, які також ходять до школи, але як? Автоматично, по обов’язку. І лише одиниці продовжують полум’яніти духом: шукаючи і знаходячи, просячи й отримуючи, стукаючи і чекаючи, коли відкриють. Такі учні у світі відкривали закони математики, хімії, фізики, створювали музичні шедеври. У духовному житті ставали апостолами, тобто посланцями Божими, не фальшивими, а справжніми. Такими, що могли звіщати волю Божого Царства.

«До Ангола Церкви в Ефесі напиши: Оце каже Той, Хто тримає сім зір у правиці Своїй, Хто ходить серед семи свічників золотих: Я знаю діла твої, і працю твою, і твою терпеливість, і що не можеш терпіти лихих, і випробував тих, хто себе називає апостолами, але ними не є, і знайшов, що фальшиві вони. І ти маєш терпіння, і працював для Ймення Мого, але не знемігся. Але маю на тебе, що ти покинув свою першу любов».

Діла Ефеської церкви, її праця, терпіння для усіх наступних поколінь християн є прекрасним та надзвичайно сильним прикладом. Яка з теперішніх церков могла би прирівняти себе до Ефеської. І у той же час, Господь був не зовсім нею задоволений, до всіх великих діл бракувало першої любові. «Ах, − скажемо ми, − це ж така дрібниця − перша любов, головне діла!» Але Господь вважає інакше. Тому що Він знає, що усі діла, які б великі вони не були, але які зроблені без вогню любові, усі ті діла є ділами обов’язку, примусу. Це як дорослі діти ходять до школи, може і на уроках сидять, може і роблять щось, а вчителю від їх присутності важко. Бо немає у тій присутності старання, бажання, охоти, а є лише мертвий обов’язок. А Бог не є Богом мертвих, а живих!

Лише у тій першій любові і є той вогонь, що нашу власну душу гріє, та палає перед Богом на нашому сердечному жертівнику. Лише тоді піднімається у Небо фіміам вдячності. А як згасає вона, та любов, то можливо і діла є, але мертві, холодні ті діла. І якщо і потрібні вони то тільки людям для самовдоволення, щоб похвалити себе й заспокоїти: «Та ж я щось роблю».

Кожного разу з|із| настанням|наступом| зими нам прихо­диться| зустрічатися з|із| лютими холодами, слухати, як завиває вітер, дивитися на змертвілі дерева і на пустинні поля.

Чому відбулася така зміна|перерва|?

Хоча сонце стоїть, як і раніше на небі|піднебінні|, але|та| його відношення|ставлення| до землі|грунту| стало іншим. Не сонце відхилилося від землі|грунту|, але|та| земля|грунт| відхилилася від сонця. Звідси така зміна|перерва| в кліматі.

Точно так буває і з|із| християнами, коли вони ухиляються від Господа, від Його шляху|колії|.

Деякі християни взимку і літом випромінюють усмішку|посмішку|, навіть знаходячись|перебувати| у важких|тяжких| обставинах|, тоді як у|біля| інших на обличчі і в серці царює зима.

Правда, багато хто навчився відображати|відображувати| на обличчі усмішку|посмішку|, коли це потрібно, але|та| це лицемірство відкривається|відчиняє| дуже скоро|швидко| і користі від нього душі немає ніякої|жоден|.

Особливо, це стосується останнього часу. «Любов багатьох охолоне», − передбачаючи розвиток подій й зубожіння людства, говорив Христос. Ні, за діла нічого не говорив. Може, і місії нові будуть створюватись, і людські натовпи церкви будуть відвідувати, і біблійні школи нових місіонерів будуть направляти у країни, де про Христа ще не чули, а от любов охолоне. Це то якраз більше всього і хвилює Господа.

А далі Він казав, що як продовження цього охолодження буде поставлена гидота спустошення на святому місці. Що це за гидота спустошення Ісус не уточнив, а Матвій написав: «хто читає, нехай розуміє». Тому кожен має власну думку, в залежності від духовного зросту.

Одні вважають, що на місці храму Соломона буде збудований новий Храм Божий. І мені багато років доводиться чути байку, що наче усе уже для будівництва готово, лише заважає одна дрібниця − мечеть Омара або «Купол Скелі», яка розміщена, якраз на місці бувшого храму. Звичайно, ніхто руйнувати її не дозволить, навіть тому, що це історична пам’ятка архітектури зведена у VII ст. Тому будова, поки що відкладається. Саме за цією версією в цьому майбутньому храмі, у Святилищі і має бути поставлена гидота спустошення − якийсь ідол чи то жива людина буде там сидіти. По суті це не важливо, бо немає храму немає і гидоти. Все надзвичайно просто. А якщо цей храм ніколи так і не буде збудований…? То й гидоти спустошення ніколи не буде? Може Христос помилився?

А ще Він сказав: «коли ви побачите ту гидоту спустошення». Виходить щоб нам її побачити потрібно буде їхати до храму, що в Єрусалимі колись, може, збудують. Там побачити ту гидоту і тільки тоді починати діяти.

На думку інших, цим святим місцем є кожна людина, яка присвячує своє життя для Бога, і в середині якої Духом будується Храм Божий. Тоді підхід інакший. Це не та будова, яка колись, може буде, а сьогодні, зараз постійно діюча, та така, що продовжується. Щоб бачити гидоту спустошення далеко їхати не прийдеться. А як уже побачив, то треба діяти згідно того, що радив у цьому випадку Господь. Хотів би зараз торкнутись тільки однієї з цих порад: «Моліться ж, щоб ваша втеча не сталась зимою». Чому така небезпечна має бути для нас саме зима?

 Мені доводилось чути свідчення різних братів, які за віру були вислані у Сибір, де мороз сягає до -50. Але він зовсім не зашкодив ні їхньому тілу, ні тим більше їхньому духу.

А як мають розуміти це застереження про зиму ті християни, які живуть у країнах де і зимою температура +25. Для них зима − час прохолодний, дощовий та досить приємний. Взагалі за фізичними даними людина спеку переносить важче ніж мороз.

Так про яку ж зиму говорив Ісус? Про що ми маємо молитись, готуючись до втечі від гидоти спустошення?

«Любов багатьох охолоне», − читали ми спочатку. Тих, які перестають вчитись у Божій школі, втрачають інтерес до Його науки, інакше як холонучими і не назвеш. Як немає палання духа, починається його замерзання. Починається зима. Сама справжня. Коли всередині такий холод, що аж надвір виходить з кожним словом та ділом. Це не сибірська зима − це справжня небезпека.

З такою зимою у середині людина і сама стає подібною до Храму з гидотою спустошення. Але, по милості Божій, навіть у такому стані можна бачити. Можна бачити цю гидоту, от тільки зробити…! Зробити нічого не можна!

«Моліться ж, щоб ваша втеча не сталась зимою». Коли зима всередині, то навіть як і почнеш втікати, все одно далеко не втечеш. Або назад вернешся, або завмреш посередині дороги. «Згадайте жінку Лотову».

Тож подякуємо Господу за ту зиму, яка за вікном, та будемо молитись, щоб не настала така зима в душі. Бо не те страшно що ззовні, а що всередині.

       Михаил Прапорщиков