Про здатність людини до перевтілення розповідають багато старовинних казок. По їх сюжетах зняті численні фільми, у яких людина у певний час і за певних обставин перетворюється у звіря. Таких називали перевертні. Як правило це було пов’язано або із повним місяцем, або з спілкуванням з чарівниками, або з тим, що герой випиває якоїсь рідини, чи з’їдає особливу їжу. У більшості випадків люди перетворюються у лютих, страшних тварин, тому і такі фільми називаються фільмами жахів. А такі казки краще дітям на ніч не читати. Тому що самі по собі такі зміни у людях сприймаються з неприємністю і важко впливають на психіку не тільки малим дітям. І, навіть, коли зла, стара чаклунка перетворюється на молоду вродливу дівчину, то і таке перевтілення викликає огиду. По-перше, як правило, вона перетворюється на короткий час, щоб потім знову стати такою як є. А по-друге, навіть маючи привабливий вигляд, ця істота все одно всередині залишається злою чаклункою.
Згідний, такі казки, фільми чи мультфільми не несуть в собі нічого хорошого. І довший час я сприймав усе це лише як витвір злої людської думки та занадто розвиненої фантазії їхніх авторів. Але на мій превеликий жаль, як би того і не хотів, це виявилось реальністю. І підтвердження було найдене мною не у книжці казок, а у Біблії, у якій не надумано чи нафантазовано, а правдиво і точно записано, що відбувалось і відбувається на Землі.
Самі ви зможете знайти і інші приклади, я ж пропоную відкрити Біблію на 2-й книзі Самуїловій (2-й царств) та прочитати 15-20 глави цієї книги. Сподіваюсь, це читання не обтяжить вас надміру. Зберіть усю віру у гірчичне зерно, наберіться сили і терпіння та прочитайте записане там, тоді усе, що хочу вам донести буде більш ясним та зрозумілим.
У цих главах багато персонажів, але саме їхні різноманітні характери і розкривають у повному об’ємі суть того, що хотілось би донести.
А розповідається у цих главах про повстання Авесалому. Проти кого було це повстання? Проти батька – Давида. І початком своїм воно мало звук сурми. «Коли ви почуєте сурмлення сурми, то скажете: Зацарював Авесалом у Хевроні!…».
Сурми у Біблії звучать часто. І завжди з їх звуком щось має відбутись. Звучать сурми і в останній книзі Біблії – Об’явленні. Сурмлять сім ангелів. І з кожним сурмленням на Землі відбуваються певні події. Події не дуже приємні.
Не забувайте за цих ангелів, а поки вернемось до сурми Авесалома. З її гучним звуком життя Ізраїлю різко змінилось – «зацарював Авесалом». Ті, які до цього часу, здавалось, абсолютно віддані Давиду раптово стали його смертельними ворогами. Першим перевертнем став ватажок повстання – Авесалом. Той, який тільки що шукав як ягнята, щоб бачити обличчя батька, перетворився на лютого вовка здатного розірвати того, хто так його любить. Ніякого милосердя! Ніякого помилування! Знищити, щоб царювати. Що може бути більш жахливе?! Це не фільм жахів, а реальність нашого життя!
Зверніть увагу, усе почало відбуватись разом із звуком сурми. Наближений і довірений Давида – Ахітофел з близького радника обертається на вбивцю здатного знищити свого друга. Ціва (Сива) перетворюється на лукавого обманщика, який використовує момент, щоб захопити поля свого господаря – Мефівошета (Мемфивосфея). Шім'ї (Семей) дозволяє собі злословити і кидати у Давида каміння. А усі Ізраїльтяни, які багато років служили Давиду, встали на сторону Авесалома, тобто прийняли той самий образ. А до цього ці люди жили, і, здавалось були цілком віддані царству Давида. Та зазвучала сурма, і як перевертні усі змінились на самих страшних істот – зрадників і вбивць того, хто чинив їм лише добро. Ті, які довший час носили в собі зло, ненависть, непокору отримали можливість усе проявити назовні. Що сталось? Над Ізраїлем прозвучав потужний голос сурми, той, який викриває усе, що довго та глибоко приховується в серці.
Та на різних людей і звук діє по різному. Усе залежить від того, хто що приховує. Священики разом із своїми синами послухались і залишились у повсталому Єрусалимі, щоб продовжувати служити Давиду. Хушай (Хусий), який до цього вважався другом Давида, після звуку сурми не змінився, і тому саме через нього міг діяти Господь, руйнуючи плани повстання. На велике здивування не відходять від Давида і керетяни й пелетяни та ґатяни (Хелефеи, Фелефеи, Гефяне – коліна філістимлян). А дивує те, що у небезпечний час ці філістимляни, хоч і з іншого народу, проявляють таку вірність, яку слід би було чекати від ізраїльтян.
Нікого не забуває Біблія. Згадує вона і Шові, Махіра та Барзіллая (Сови, Махир, Верзеллий) які поприносили постелі, і чаші, і гончарський посуд, і пшениці, і ячменю, і муки, і праженого зерна, і меду, і масла, і худобу дрібну, і товщу з худоби великої, для Давида та для народу, що з ним.
Залишились з Давидом і усі Юдеї.
Звичайно, тих які залишились було значно менше ніж тих, що повстали на сторону Авесалома, але ці люди засвідчили у відповідальний момент, що їхні серця повністю віддані своєму цареві і, що окрім любові, поваги та вірності там немає нічого лихого.
Не змінився і Давид. Сурма, яка прозвучала над ізраїльською землею не викрила зради у його серці. Ви будете здивовані – «А проти кого мав повставати Давид? Кого він мав зраджувати?» - Бога! Після стількох років спокійного, успішного царювання, події що відбулись мали би обурити Давида. І якби у серці його жила непокора чи непослух, от тут би вони і проявились у гнівних словах. Що ж ми чуємо: «Якщо я знайду милість у Господніх очах, і Він поверне мене, то я побачу Його та мешкання Його. А якщо Він скаже так: Не бажаю тебе, ось я: нехай зробить мені, як добре в очах Його.»; і ще: «Ти випробував моє серце, навістив уночі, перетопив Ти мене, й не знайшов чогось злого» - так сказав Давид.
Саме про наше відношення до Бога і іде мова. Можливо, із особливою пристрастю ви читали за тих, хто залишив Давида, хто шукав убити його. Але не спішіть їх осуджувати. Будьте уважні. Чи не впізнаєте ви у якомусь із цих численних персонажів себе. Коли сурмить сурма Авесалома, та, яка скликає душі на повстання, то усе, що не вмерло оживає і повстає в "усій красі” тоді кожен виявляє свої "найкращі” риси. Коли багато років говориш: «Так, Господи, хай буде воля Твоя!», але у серці живе непокора, під звук сурми починається бунт. Коли кажеш: «Буду радіти і тішитись тим, що маю і, що Ти даєш мені, Боже, дякую Тобі за все!», а у серці перебуває заздрість та незадоволення, вони повстануть у страшній силі. Сурма Авесалома усе відкриє. Усіх непокірних прикличе до себе. І прикро це визнавати, але так сказано в Біблії – більшість слідує за нею. Десять колін ізраїлевих перейшли на сторону непослуху. Не то, щоб вони постійно бунтували. Ні, вони були абсолютно чемні багато років, як і ми з вами, доки… Доки не прозвучав голос отієї сурми!
Потім звучить наступна сурма. Назву її сурмою Йова. Він засурмив після перемоги над Авесаломом. Під звуки цієї сурми також відбуваються чудеса: той самий Шім'ї (Семей) приходить першим щоби вибачитись перед Давидом; Ціва (Сива) розділяє захоплені неправдою землі із їх бувшим власником Мефівошетом (Мемфивосфеем); а ізраїльтяни навертаються до Давида та навіть сперечаються з людьми Юдиними, доказуючи, що Давид ближчий до них. Здається відбулась якась помилка. Ті які були ворогами, стали знову вірними друзями. Стали друзями? Ні, просто сурма Йова так діє, вона заспокоює і людям здається, що от вони які – добрі і такі вірні, що навіть сперечаються, миттєво забувши, що декілька днів назад були з Авесаломом і шукали вбити Давида. Нам також може багато здаватись і ми можемо думати про свою вірність та правдивість, можемо навіть про це сперечатись із іншими, «не такими вірними», на нашу думку, але… Але знову звучить наступна сурма. (Надіюсь ви дочитали до 20 голови?) На цей раз засурмив Шева (Савей), син Біхрі. І от її дія: «пішов кожен ізраїльтянин від Давида за Шевою». Чи не диво - ті, які тільки що доказували свою вірність легко залишають Давида і слідують за тим кого Біблія називає «негідний чоловік». Що ви про це скажете? Бачите, яку силу має кожна сурма! Під звуки однієї ми хвалимось своєю вірністю, подібно як апостол Петро наполягав, що він ніколи не зречеться Учителя, та звучить наступна, яка викриває приховане.
Тепер пригадайте тих ангелів, що сурмлять над Землею. Важкі події відбуваються на Землі. Наші вуха не чують цього звуку, але душа, душа добре чує. Чує цей заклик до дії. І діє згідно того, чим усе-таки наповнене серце.
Німецький теолог, філософ, музикант і лікар, лауреат Нобелевської премії миру Альберт Швейцар присвятив усе своє життя лікуванню жителів африканського материка. Він пережив дві світових війни під час яких був здивований тим перевтіленням яке бачив навколо себе. Люди, які ще вчора вважались спокійними, культурними, добрими та інтелігентними вдягали військову форму і зі зброєю у руках йшли вбивати інших людей, часто немічних і безсилих. Жага панування над іншими, бажання їх принижувати та вирішувати їх долі на життя і на смерть перетворила вихованих людей на жорстоких звірів. Це звучала сурма. І кожний ставав тим, ким він є насправді. Як завжди у важкий час лише незначна кількість людей не змінює свого обличчя на звіриний образ.
Доктор Януш Корчак добровільно пішов у газову камеру концтабору Треблінка разом з усіма своїми вихованцями дитячого будинку.
Кузьміна-Караваєва Єлизавета Юрієва, росіянка, яка після революції 1917 року переселилась у Париж, була арештована в 1945 році за приховування євреїв і відправлена до концтабору Равенсбрюк де і загинула в газовій камері.
Макс Планк, фізик-теоретик житель тієї самої Німеччини не встав разом зі всіма у стрій, а категорично протистояв фашистській ідеології. Його сина розстріляли за участь у антигітлерівському об’єднанні. Не всі німці з ненавистю переслідували єврейське населення. Не всі з радістю розкрадали їхні будинки. Не всі злословили та кидали у них каміння. Тих, які ризикували життям, та ховали у своїх домах євреїв, розділяючи з ними свої продуктові карточки, як завжди було мало, але вони були. Я назвав лише двох з тих, хто почув сурму, але залишився людиною.
Серед тих, які у смертельний час відкрили свої серця, рятуючи приречених на загибель був і Оскар Шиндлер. Успішний бізнесмен, який отримував великі замовлення на військові потреби, ризикуючи власним життям витратив усі свої статки, рятуючи життя понад тисячі євреїв.
Тисячі мирних жителів нашої країни загинули у концентраційних таборах сталінського режиму. І не тому, що панувала більшовицька влада, а тому, що під її сурмою одні писали доноси та наклепи на інших. Інші без особливих розглядів використовували ці наклепи, щоб панувати і знищувати. З різних причин: або щоб просунутись на вищу посаду, або із заздрощів, або по релігійних питаннях, або зі страху. Не це важливо. А те, що у певний момент люди обертались на хижаків.
Про це багато можна говорити. Можна засуджувати усіх катів з усіх часів та народів, але не забувайте, ми говоримо у першу чергу про наше відношення до Бога. Тому що сурми, які звучать викривають наше правдиве до Нього відношення. Ті, які обертались і ставали хижаками до Давида, так само змінювались і у своєму відношенні до Господа.
А сурми звучать і звучать над Землею. У кожної свій звук, свій заклик, свої наслідки.
Та серед усіх сурм є головна – остання. Про неї апостол Павло говорить так: «Ось кажу я вам таємницю: не всі ми заснемо, та всі перемінимось, раптом, як оком змигнути, при останній сурмі: бо засурмить вона і мертві воскреснуть, а ми перемінимось!...»
«Ми перемінимось!...» Вдумайтесь уважно у ці слова: «ми перемінимось!...» Звичайно, кожен має право розуміти ці слова, у міру свого духовного рівня. Можна розуміти, що люди просто з тілесних перетворяться на духовних. Я цього не заперечую, тільки хочу розширити це розуміння. Ті, які залишались незмінними від звуків попередніх сурм, справді, і далі зміняться з тілесних у духовних. А от що буде з тими, які обертаються від кожної сурми то у злих, то у добрих; то у вірних, то у зрадників; то вівці, а то вовки? Тому особливо хочу підкреслити важливість останньої сурми. Вона змінить усіх остаточно і незворотньо. Змінить на те, чим ти наповнений, на твою внутрішню людину. І це, дійсно, таємниця, збагнувши яку ми будемо докладати усіх зусиль, щоб за звуком кожної сурми залишатись незмінно духовними людьми, які люблять свого Бога за всяких обставин. І не дивлячись ні на які зміни: чи то град та огонь, перемішані з кров'ю, падають на землю; чи то немов би велика гора, розпалена огнем, буде вкинена в море; чи то велика зоря спаде з неба, палаючи, як смолоскип (гадаю, ви зрозуміли, що це наслідки сурмління трьох перших ангелів, які описані в Об’явленні), чи яке інше лихо можуть сказати як і Давид: «Ти випробував моє серце,… перетопив Ти мене, й не знайшов чогось злого».
Михаил Прапорщиков
|
