"Видел я Господа, сидящего на престоле Своем..."
(рос.)
«Суета сует, - все суета!» - так начинается одна из книг Библии. Еврейское слово, которое|какое| в русском|русском| переводе звучит как суета, имеет несколько значений, одно из которых|каких| – дуновение|. И в самом деле|и правда|, когда суета дует своей суетностью как будто ветер, всякая|любая| душа, которая|какая| не имеет твердость во взглядах, понимании, видении и вере, такая душа начинает шататься|шатать|. А порывы ветра бывают разные|различные|. Мы можем видеть кратковременные дуновения|. А бывает ветер не перестает нестись с безумной скоростью в течении нескольких дней. И когда он так с силой летит, то способен вывернуть с корнем и огромные, могучие|мощные| деревья, и каменные строения|стройку|. Какой же твердой должна быть вера, чтобы выстоять в такой буре, и, чтобы не быть опрокинутой|опрокидывает| суетою.
Проведенные исследования подтверждают тот факт, что люди постоянно о чем-то переживают. Но странным|удивительным| является и то, что в большинстве, эти переживания являются пустыми, не обоснованными, порожденными дуновением| суеты. Мы волнуемся о том, чего никогда не случится. А если и состоится|произойдет|, то совсем не так как мы представляли|воображают| и чего боялись. И только незначительный процент (3%) волнений действительно обоснованы. В какой процент входят мои переживания? Задай себе этот вопрос. И еще одно спроси себя: Какие основания|подстава| моим волнением, не дует ли в настоящий момент|сейчас| на меня ветер суетности?
Но, если быть перед собой правдивым, то признаем, что эти дуновения| имеют такое существенное влияние на душу и так порой качают|шатает|, что забываешь обо всем, что читал в Библии или слышал много|многие| лет на собраниях. Поэтому некоторые|некие| библейские события для нас просто непонятны. Например, как Иисус спал во время бури в то время, как все вокруг находились|перебывают| в волнении? В тот момент и Петру это было не понятно. Он сам тогда удивлялся: «Наставник, мы погибаем!» Впоследствии мы читаем, что тот же Петр спокойно спал в тюрьме. И мы удивляемся, как можно оставаться в покое, когда на следующий день Ирод должен был вывести его на казнь? Между Петром, который|какой| был с Иисусом в лодке, и Петром, который|какой| спал на полу тюрьмы, произошло|произошло| существенное изменение|смена|. Не увидеть|узреть| его невозможно!
В Библии немало примеров|приклада|, когда человек должен был волноваться, а он остается в покое. Одним из таких людей был и царь|царь-колокол| Давид. Правда в его жизни был момент, когда ветер пустоты закачал и его. Это произошло когда убегая от Саула он попас|угодил| к|до| Анхусу, царю| Гефскому. Тогда Давид, который|какой| не боялся ни льва, ни медведя, Давид, который|какой| не испугался|струсил| Голиафа, именно этот Давид испугался|струсил|. Испугался|струсил| настолько, что стал изображать из|с| себя психически больного человека. Произошло это потому, что Давид надумал себе и разволновался из-за проблемы, у которой|какой| не было никакого основания|основания|. Немного позже он со своими людьми поселился именно у этого царя|царь-колокола| Гефского|. А тот, мало того, что очень хорошо относился к|до| Давиду, так еще и подарил ему целый город для проживания. Да, страхи и волнения Давида, как часто и у нас, оказались совсем безосновательными|беспочвенными|. Позже он напишет: «Спокойно ложусь я и сплю, ибо Ты, Господи, един даешь мне жить в безопасности!» И это совсем не значит|означает|, что его жизнь была в абсолютной|совершенно| безопасности, в других псалмах он не раз вспоминает|упоминает| своих многочисленных|несчетных| врагов. Просто присутствие Господа утверждало душу от ветра пустых страхов и волнений.
Присутствие Господа! Библия рассказывает нам про людей, которые|какие| переживали|переживают| это присутствие, и именно оно помогало противостоять ветрам суетности.
В 3-ей книге| Царств рассказывается, как безбожный царь|царь-колокол| Ахав собрался на войну. На него никто не нападал, все у него было, просто повеяла|подула| суета, и он захотел иметь еще и Рамоф галаадский|. Он прекрасно жил бы|б| еще долго без этого Рамофа, но Ахаву, как бывает и нам, стало просто необходим этот город. В свою суету он втянул даже набожного царя|царь-колокола| Йосафата и всех своих пророков. Все решили|разрешают|: «Да, это город нам крайне|вконец| необходим!» - так всегда бывает, когда суета окутывает. И только один Михей оставался в покое, ветер не расшатал его души. Почему? «Видел я Господа, сидящего на престоле Своем», - рассказывает свое виденье Михей. Какое удивительное|удивительное| было это виденье. Сколько смысла только в этих словах! Господь, Который|какой| сидит на своим престоле! Что для нас должно сказать увиденное|узрел| Михеем? Представьте|воображайте| земного царя|царь-колокола|, который|какой| сидит на своим престоле. Вдруг кто-то к|до| нему входит и сообщает важную новость|новшество|, которая|какая| связана|повязал| с его царствованием. Человек от волнения вскакивает в таком случае и начинает нервно|нервный| ходить. Михей же видел Господа, Который|какой| сидит. И именно в этом сидении пророк черпает для себя мир. Сидит Господь, значит, нет основания|подставы| для волнения. Поэтому Михей призывал и тех, которые собрались на войну, с миром разойтись| по домам|. Но|да| призыв этот был напрасен|тщетный|. Те, которые|какие| были охвачены суетой, не видели Господа, сидящего, да и не могли видеть, потому|оттого| и остановиться уже не смогли.
«В год смерти царя Озии видел я Господа, сидящего на престоле высоком и превознесенном...» - так начинается шестая глава книги пророка Исайи. Как говорит Исаия, он видел это виденье в год смерти царя|царь-колокола| Озии. Со смертью царя|царь-колокола| должны произойти|произойти| изменения|смена| власти, а соответственно и изменение|смена| устройства всей страны|страна-участницы|. Можем это представить|воображать|, наблюдая на изменения|смену| власти в нашей стране|страна-участнице|. Сколько волнений, страхов до|до| панического ужаса. Думаю, во времена Исайи люди переживали|переживают| то же, а возможно этот вопрос был еще более волнующим. Именно в такое время и увидел|узрел| Исайя Господа, Господа сидящего на престоле. Это значит, что над всем царствует Господь, и все находится под Его контролем. А виденье того, что Он спокойно сидит, должно принести тому, кто это видит мир и покой. Должен был успокоиться и Исайя, несмотря на|не смотря на| те изменения|смену|, которые|какие| должны были произойти|произойти| во власти и в стране.
Вы можете потрудиться и вспомнить и другие места из|с| Библии, где Господь являлся именно сидящим на престоле. Только теперь, читая эти откровения, вы имеете возможность глубже понять, что и тем, что Господь сидит, Он говорит к|до| нам. Он призывает нас: «седи одесную Меня, доколе положу врагов Твоих в подножие ног Твоих!» Вы скажете: «О! Но|да| эти слова были обращены к|до| Иисусу». А разве мы в Христе не одно с Ним? Разве не к|до| нам написал Павел: «Поэтому, если вы воскресли со Христом, то ищите горнего, где Христос сидит одесную Бога». Если вы воскресли, ищите где сидит Христос. Да, наш Христос также сидит. Это не сидение бездеятельности, а снова ж таки спокойное ожидание пока|покуда| враги будут положены под ноги. И в то время как мы из|с| всех сил тужимся|, стараясь своими силами преодолеть всех своих врагов (не имею в виду людей, а лишь|только| тех врагов, которые|какие| суетой влияют на душу, похищая драгоценный мир), нам лишь|только| нужно поискать того, что наверху и увидеть|узреть| Господа и Отца и Сына, Которые|какие| спокойно сидят. О! Если бы мы, во время своей земной суеты, смогли увидеть это виденье! Это виденье о небесной власти, в которой|какой| царствует полное единство и абсолютный покой. Да, эти слова призыва: «седи одесную Меня, доколе положу врагов Твоих в подножие ног Твоих!» должны услышать|услыхать| и мы, как их услышал|услыхал| Христос. Он не суетится|, не волнуется, не тужиться в преодолении своих врагов, а находится в покое. «Если вы воскресли, – писал Павел, – то ищите этого». Постигши тайну небесного сидения, мы получим мир и надежную защиту не только от кратковременного ветра, но и от всякой|любой| бури напрасности. Христос сидит! Не бегает, не размахивает от нетерпения руками, не выражает|высказывает| беспокойства, а спокойно сидит. Сидит так же, как видел пророк Михей. Сидит так, как открылось в виденье Исайи. Он сидит, несмотря на то, что Его враги не преодолены, что, возможно, они процветают. Христос сидит! Подавая|дает| и нам пример|приклад|, чтобы в борьбе с нашими ежедневными суетными| врагами-потребностями, проблемами, недостатками|нехваткой| мы могли сесть одесную|направо|, получая мир, и ожидая, когда Господь победит наших врагов.
Теперь вернемся к|до| апостолу Петру, который|какой| спал в тюрьме. Было время, когда он познакомился с Иисусом. Петр всюду следовал за Ним. И как натуре деятельной, эмоциональной ему очень нравилось это постоянное движение. Но после дня пятидесятницы, Петр, как и другие апостолы, пережил|переживает| присутствие Святого Духа, Который|какой| должен был им открывать, по словам Иисуса, все, что происходит на Небе. И одним из величественных небесных откровений есть Христос, Который|какой| сидит одесную Отца! Конечно, для Петра это было неожиданно. Он привык|свыкается| видеть Учителя, Который|какой| переходит из|с| города в город, не имея покой и принимая посетителей и ночью. Теперь Учитель находился в покое, Он сидел. Для Петра Иисус остался Учителем, с|с| которого|какого| нужно брать пример|приклад|. И в один из самих тревожных моментов своей жизни Петр этот пример|приклад| взял и спокойно спал между двумя воинами закованный в цепи.
Дорогие ученики и последователи Иисуса Христа, так важно знать и видеть Учителя, Который|какой| поднимается в горы, проходит долинами, преодолевает пустыни и переплывает в лодке море. Это движение так необходимо нашей душе. Она должна жить и продвигаться вперед. Но есть и другой Учитель, Который|какой| находится в покое, когда бушует море, и когда Его обвиняют перед Пилатом, и когда Его ведут на Голгофу. И не видеть этот покой, значит, как и апостол Филипп не знать Его. «Кто видел Меня, тот видел Отца», - говорил Иисус к|до| Филиппу. И именно в безграничном покое Иисуса мы и можем увидеть|узреть| Отца, сидящего на престоле.
А ветер продолжает дуть. То еле-еле, а то, как налетит, поднимая|возводит| бурные волны и раскачивая лодку. И качает|шатает| так душу, что, того смотри, утонет. Говорят все: «Смотрите на Иисуса!» Это верно, но иногда мало, еще нужно понимать, что необходимо взять из|с| увиденного|узрел|. Ученики в лодке смотрели на Иисуса, но дальше паниковали. Они не видели в Его сне Отца, сидящего на престоле. Так и мы можем смотреть, смотреть и еще смотреть, и вместе с тем гнуться от всякого|любого| ветра, как камыш|очерет|. «Где вера ваша?», - спрашивает Господь. Действительно, именно такой веры, которая|какая| бы|б| открыла глаза и дала возможность видеть и Отца и Сына одесную, Которые|какие| сидят, такой веры постоянно недостает. Умение в определенные моменты хранить|беречь| покой и мир должно быть важной частицей|долей| нашей веры.
А ветер суетности дул и продолжает дуть. То, загоняя душу в безвыходные тупики паники, то в глубокую бездну|пропасть| безнадежного отчаяния: то нет того, то не хватает другого. Изменение|смена| власти – новые волнения. Можно всю жизнь провести в этом рабстве. Кажется|сдается| нет из|с| этого выхода и никогда суетные| волнения не прекратятся.
Но|да| выход есть! Он в виденье и понимание Того, Кто сидит на престоле!
Михаил Прапорщиков
(укр.)
"Бачив я Господа, що сидів на престолі Своїм..."
«Наймарніша марнота, марнота усе!» - так починається одна з книг Біблії. Єврейське слово, яке у українському перекладі звучить як марнота, а у російському як суєта, має декілька значень, одне з яких – дуновіння. І справді, коли марнота дує своєю суєтністю наче вітер, усяка душа, яка не має твердості у поглядах, розумінні, баченні та вірі, така душа починає хитатись. А пориви вітру бувають різні. Ми можемо бачити короткочасні дуновіння. А буває вітер не перестає нестися із шаленою швидкістю на протязі декількох днів. І коли він так із силою летить, то здатний вивернути із корінням і величні, могутні дерева, і кам’яні будови. Якою ж твердою має бути віра, щоб вистояти у такій бурі, і щоб не бути перекинутим марнотою.
Проведені дослідження підтверджують той факт, що люди постійно про щось переживають. Але дивним є і те, що в більшості ці переживання є пустими, марнотними, не обґрунтованими, породженими дуновінням суєти. Ми хвилюємось про те, чого ніколи не станеться. А якщо і відбудеться, то зовсім не так як ми уявляли і чого боялись. І лише незначний відсоток (3%) хвилювань справді обґрунтований. У який відсоток входять мої переживання? Задай собі це питання. І ще одне запитай себе: Які підстави моїм хвилюванням, чи не дує зараз на мене вітер суєтності?
Але, якщо бути перед собою правдивим, то визнаємо, що це дуновіння має такий суттєвий вплив на душу і так хитає, що забуваєш про все, що читав в Біблії чи чув багато років на зібраннях. Тому деякі біблійні події для нас просто незрозумілі. Наприклад, як Ісус спав під час бурі у той час, як усі навколо перебували у хвилюванні? У той момент і Петру це було не зрозуміло. Він сам тоді дивувався: «Наставник, ми гинемо!» Згодом ми читаємо, що той самий Петро спокійно спав у в’язниці. І ми дивуємось, як можна залишатись у спокої, коли на наступний день Ірод мав вивести його на страту? Між Петром, який був з Ісусом у човні, і Петром, який спав на підлозі в’язниці відбулась суттєва зміна. Не побачити її неможливо!
В Біблії чимало прикладів, коли людина мала би хвилюватись, а вона залишається у спокої. Одним із тих людей був і цар Давид. Правда у його житті був момент коли вітер марноти захитав і його. Це сталось тоді, коли втікаючи від Саула він попав до Ахіша, царя ґатського (Анхус, царь Гефский). Тоді Давид, який не боявся ні лева, ні ведмедя, Давид, який не злякався Голіата, саме цей Давид злякався. Злякався настільки, що став зображати з себе психічно хвору людину. Сталось це тому, що Давид надумав собі і розхвилювався із за проблеми, у якої не було ніякої основи. Трохи пізніше він зі своїми людьми оселився саме у цього царя ґатського. А той мало того, що дуже добре відносився до Давида, та ще й подарував йому ціле місто для життя. Так, страхи і хвилювання Давида, як часто і у нас, виявились зовсім безпідставними. Пізніше він напише: «У спокої я ляжу, і засну, бо Ти, Господи, єдиний даєш мені жити безпечно!» І це зовсім не означає, що його життя було абсолютно безпечним, у інших псалмах він не раз згадує своїх численних ворогів. Просто присутність Господа затвердила душу від вітру марних страхів та хвилювань.
Присутність Господа! Біблія розповідає нам за людей, які переживали цю присутність і саме вона допомагала протистояти вітрам суєтності.
У 1-й книзі Царів (3-я царств) розповідається, як безбожний цар Ахав зібрався на війну. На нього ніхто не нападав, усе у нього було, просто подула суєта і він захотів мати іще і ґілеадський Рамот (Рамоф галаадский). Він прекрасно жив би іще довго без того Рамота, але Ахаву, як буває і нам, стало просто необхідне це місто. У свою суєту він затягнув навіть побожного царя Йосафата та усіх своїх пророків. Всі вирішили: «Так, це місто нам вкрай необхідне!» - так завжди буває, коли марнота огортає. І лише один Міхей залишався у спокої, вітер не розхитав його душу. Чому? «Бачив я Господа, що сидів на престолі Своїм» - розповідає своє видіння Міхей. Яке дивне було це видіння. Скільки змісту тільки у цих словах! Господь, Який сидить на своїм престолі! Що для нас має сказати побачене Міхеєм? Уявіть земного царя, який сидить на своїм престолі. Раптом хтось до нього входить і повідомляє важливу новину, яка пов’язана з його царюванням. Людина від хвилювання підхоплюється у такому випадку і починає нервово ходити. Міхей же бачив Господа, Який сидить. І саме у цьому сидінні пророк черпає для себе мир. Сидить Господь, значить немає підстави для хвилювання. Тому Міхей закликав і тих, що зібрались на війну, з миром розійтись по домах. Та заклик цей був марний. Ті, які були охоплені суєтою, не бачили Господа, що сидить, та і не могли бачити, тому і зупинитись уже не змогли.
«Року смерти царя Озії бачив я Господа, що сидів на високому та піднесеному престолі…» - так починається шоста глава книги пророка Ісаї. Як каже Ісая він бачив це видіння в рік смерті царя Озії. Із смертю царя має відбутись зміна влади, а відповідно і зміна устрою усієї країни. Можемо це уявити, спостерігаючи на зміни влади у нашій країні. Скільки хвилювань, страхів до панічного жаху. Думаю у часи Ісаї люди переживали те саме, а можливо це питання було ще більш хвилюючим. Саме у такий час і побачив Ісая Господа, Господа, Який сидить на престолі. Це значить, що над всім царює Господь, і усе знаходиться під Його контролем. А бачення того, що Він спокійно сидить, має принести тому, хто це бачить мир і спокій. Мав заспокоїтись і Ісая, не дивлячись на ті зміни, які мали відбутись у владі.
Ви можете потрудитись і згадати і інші місця з Біблії, де Господь з’являвся саме сидячим на престолі. Тільки тепер, читаючи ці одкровення, ви маєте можливість глибше зрозуміти, що і тим, що Господь сидить, Він промовляє до нас. Він закликає нас: «Сядь праворуч Мене, доки не покладу Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм!» Ви скажете: «О! Та ці слова були звернуті до Ісуса». А хіба ми в Христі не одне з Ним? Хіба не до нас написав Павло: «Отож, коли ви воскресли з Христом, то шукайте того, що вгорі, де сидить Христос по Божій правиці». Якщо ви воскресли, шукайте де сидить Христос. Так, наш Христос також сидить. Це не сидіння бездіяльності, а знов ж таки спокійне очікування доки вороги будуть покладені під ноги. І у той час, як ми зі всіх сил тнемось, стараючись усіма силами здолати усіх наших ворогів (не маю на увазі людей, а лише ті вороги, які суєтою впливають на душі, викрадаючи дорогоцінний мир), нам лише потрібно пошукати того, що вгорі і побачити Господа і Отця і Сина, Які спокійно сидять. О! Якби ми, під час своєї земної метушні, змогли спостерігати це видіння! Це видіння про небесну владу, у якій царює повна єдність і абсолютний спокій. Так, ці слова заклику: «Сядь праворуч Мене, доки не покладу Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм!» маємо почути і ми, як їх почув Христос. Він не суєтиться, не хвилюється, не силується у здоланні своїх ворогів, а знаходиться у спокої. «Якщо ви воскресли, – писав Павло, – то шукайте цього». Осягнувши тайну небесного сидіння, ми отримаємо мир і надійний захист не тільки короткочасного вітру, а й від усякої бурі марноти. Христос сидить! Не бігає, не розмахує від нетерпіння руками, не висловлює нестримання, а спокійно сидить. Сидить так само, як бачив пророк Михей. Сидить так, як відкрилось у видінні Ісаї. Він сидить, не дивлячись на те, що Його вороги не здолані, що, можливо, вони процвітають. Христос сидить! Подаючи і нам приклад, щоб у боротьбі із нашими щоденними марнотними ворогами-потребами, проблемами, нестачами ми могли сісти праворуч, отримуючи мир, та очікуючи, коли Господь переможе наших ворогів.
Тепер вернемось до апостола Петра, який спав у в’язниці. Був час, коли він познайомився з Ісусом. Петро усюди слідував за Ним. І як натурі діяльній, емоційній йому дуже подобався цей постійний рух. Але після дня п’ятидесятниці, Петро, як і інші апостоли пережив присутність Святого Духа, Який мав їм відкривати, за словами Ісуса, усе, що відбувається на Небі. І одним із величних небесних одкровень є Христос, Який сидить по правиці Отця! Звичайно, для Петра це було несподівано. Він звик бачити Учителя, Який переходить з міста в місто, не маючи спокою і приймаючи відвідувачів і вночі. Тепер Учитель знаходився у спокої, Він сидів. Для Петра Ісус залишився Учителем з якого потрібно брати приклад. І в один із самих хвилюючих моментів свого життя Петро цей приклад взяв і спокійно спав між двома вояками закутий у два ланцюги.
Дорогі учні і послідовники Ісуса Христа, так важливо знати і бачити Учителя, Який піднімається у гори, проходить долинами, долає пустелі і перепливає у човні море. Це рух такий необхідний нашій душі. Вона має жити та просуватись уперед. Але є і інший Учитель, Який знаходиться у спокої, коли бушує море, і коли Його звинувачують перед Пілатом, і коли Його ведуть на Голгофу. І не бачити цього спокою, значить, як і апостол Пилип не знати Його. «Хто бачив Мене, той бачив Отця», - казав Ісус до Пилипа. І саме у безмежному спокої Ісуса ми і можемо побачити Отця, що сидить на престолі.
А вітер продовжує дути. То ледь-ледь, а то як налетить підносячи бурхливі хвилі і розгойдуючи човен. І хитає ту душу, того дивись потоне. Усі кажуть: «Дивіться на Ісуса!» Це вірно, але де коли мало, ще потрібно розуміти, що взяти з побаченого. Учні у човні дивились на Ісуса, але далі панікувати. Вони не бачили у Його сні Отця, що сидить на престолі. Так і ми можемо дивитись, дивитись і ще дивитись, і разом з тим гнутись від усякого вітру, як очерет. «Де віра ваша?», - питає Господь. Справді, саме такої віри, яка би відкрила очі і дала змогу бачити і Отця і Сина по правиці, Які сидять, такої віри постійно бракує. Уміння у певні моменти зберігати спокій та мир має бути важливою часткою нашої віри.
А вітер марноти дув і продовжує дути. То заганяючи душу в безвихідні закутки паніки, то у глибоку прірву безнадійного відчаю: то немає того, то не вистачає іншого. Зміна влади – нові хвилювання. Можна усе життя провести у цьому рабстві. Здається немає з того виходу і ніколи марнотні хвилювання не припиняться.
Та вихід є! Він у баченні і розуміння Того, Хто сидить на престолі!
Михаил Прапорщиков
|
