(рос.) А если «НЕТ»?!
НАВУХОДОНОСОР - царь|царь-колокол| Вавилонский, сын и
преемник Набополассара.
Он жил за 600 лет до Рождества
Христова и разделял бразды правления со своим отцом|родителем| еще за два года до его смерти. Первая война
Навуходоносора была с Египетским царем|царь-колоколом|
Фараоном Нехао, который|какой|
не задолго перед тем разбил Иудейского царя|царь-колокола| Иосию при
Мегиддо и, воспользовавшись своей победой, завладел всей страной|страна-участницей| от Ефрата до Египта.
Навуходоносор встретил его войска
и разбил их при Кирхаресети и тем положил конец Египетскому могуществу|могучести| в Азии. Шествуя дальше к|до| югу, он занял Иерусалим, в третий
год царствования Иоакима, и взял отсюда Даниила с другими пленными и частью
церковных сосудов, как трофеи своей победы. Когда его отец Набополассар умер,
Навуходоносор поспешил через|из-за|
пустыню с частью своих войск к|до|
Вавилону и вступил на престол отца около|порядка| 604 г.
до Рождества Христова. Это часть истории.
Так Даниил очутился|оказался| в Вавилони. Среди других переселенцев|переселенца| оказались| и
Анания, Мисаил и Азария - молодые ребята, которые|какие| были отобраны на служение царю|царь-колоколу|. Они не были друзьями,
возможно, даже до|до| переселения
не были и знакомые, но пребывание в Вавилоне объединило их. Само общее
противостояние, общие взгляды и стремления, общее понимание и желание искать и
служить Богу, объединило этих юношей. Странно то, что были и другие, но... Это
также были иудейские| юноши, и
они также были в плену, но мы ничего о них не знаем. Лишь|только| можем понять, что их взгляды
отличалось от взглядов Даниила и его новых друзей. Так часто бывает, что кажется|сдается| все иудеи|, все в одинаковых обстоятельствах,
но одни видят одно, другие противоположное. И тех, которые|какие| имеют правильное понимание
всегда было меньше. Поэтому|вот|
не огорчайтесь|печальтесь|, если
большинство вас не понимает.
А теперь дальше о четырех друзьях,
которых|каких| объединила любовь
и вера в Бога. Сначала они проявили общее понимание и не стали есть|кушать| со|с| стола царского|царь-колокол|.
Думаю, что это была чрезвычайно вкусная еда. И все остальные иудейские| юноши имели понятие, которое|мнение| отличалось от мнения друзей,|какие| считающих, что лучше без этого
обойтись.
Потом|затем|, когда Навуходоносор повелел истреблять мудрецов
Вавилонских эти четверо, опять же объединились в общей просьбе к|до| своему Богу и были услышаны|услыхал|. Остальные снова же таки
имели другой взгляд. Их просто охватила паника и они не могли обращаться к Тому
в Которого|какого| почти не
верили и потому|и поэтому|
готовые были погибнуть. Это также взгляд, когда человек в отчаянии машет рукой
и вместо того, чтобы надеяться и звать к|до| Богу ожидает|ждущий|
гибели.
И наконец, золотой истукан, которого|какого| сделал|совершил| царь|царь-колокол| и повелел перед ним поклоняться. И все поклонялись.
Все, кроме тех, которые|какие|
имели другие взгляды|мнение|. Их
было как всегда|как обычно|
чрезвычайно мало в сравнении с теми, которые поклонялись. Навуходоносор разгневался| и повелел инакомыслящих бросить в|до| печь раскаленную чрезвычайно. Но
перед тем как упасть в печь, эти юноши сказали ему: «Бог наш, Которому мы
служим, силен спасти нас от печи, раскаленной огнем, и от руки твоей, царь,
избавит. Если же и не будет того, то да будет известно тебе, царь, что мы богам
твоим служить не будем и золотому истукану, которого ты поставил, не поклонимся!
» Вот здесь и мы и подошли к|до|
главному|головному| - к|до| образу их мышления. Они имеют
твердое убеждение, что Бог может освободить их из|с| печи. Но одновременно звучат и странные|удивительные| слова: «А если нет!», и
эти слова звучат так же|подобным
образом| твердо. Это также вера. Чрезвычайно сильная и необходимая
каждому из нас. От самого начала я подчеркивал отличие взглядов этих юношей от
веры остальных иудейских| ребят.
Так вот эти слова: «А если нет!» присутствуют в вере не многих. Большинство
верует только: «Наш Бог может спасти!» И потому|и поэтому| мы и веруем. Ради этого мы веруем. Это наша
основная цель быть спасенными от всякой|любой|
печи, от всех неурядиц, от всех болезней и неприятностей. Нам нужен этот Бог,
какой сильный спасать от печи и защищать|ограждающий| от Навуходоносора. А если нет? Именно этот сильный
Бог, Который|какой| может НЕ
спасти от печи, нам не известный. А если честно сказать и не нужный. Для чего и
верить, когда Он не защищает|ограждающий|?
Именно так и считала большинство пленных Иудеев. Теоретически они знали это
если «нет», но совсем не хотели пережить|переживать| такое в своей жизни, потому|оттого| то и склонили свои колени перед Вавилонским
золотым истуканом.
Наше время не сильно отличается от
того. И мнение большинства сегодня так же|подобным образом| направлено на главное|головное|: «Наш Бог может! Аминь!» В этом большинство
видит веру. Но это скорее|поскорее|
звучит как приказ, как обязанность|долг|,
для Господа делать|оказывать|
только так, как считаем мы. Но где повиновение? Где послушание в вере? Где
доверие и готовность принять от своего Бога все, что Ему угодно? «неужели
доброе мы будем принимать от Бога, а злого не будем принимать?» - говорил Иов.
Его взгляд совпадал с верой Анании,
Мисаила и Азарии. Но повторяю - это взгляд меньшинства. Большинство знает это
теоретически и если и принимает это, то только, когда это касается Иова,
Анании, Мисаила или кого-то другого. Но в собственной жизни - Бог, Который|какой| не в силе меня защитить мне не
нужнен!
Дорогие друзья, знаете ли вы в чем
сила царя|царь-колокола|? Во
власти действовать так, как он считает нужным. А когда царь|царь-колокол|, или президент только и делает, что подстраиваются|подстраивает| то под одну партию, то
под вторую, то под народ, это говорит о его бессилии, а не силе. Такой царь|царь-колокол| будет в пренебрежении.
Так вот за своего Бога Анания,
Мисаил та Азария говорят: «Наш Бог сильный!» Но Его сила в их взглядах не
проявляется только в том, что Он их от всего спасает. «А если нет!» - это также
сила их Бога. Это их вера. Вера людей, в которых|каких| Бог является Господом, то есть Хозяином их жизни,
их Царем|царь-колоколом|.
«А если нет!», - эти самые слова
прозвучали из|с| уст Иисуса
Христа, когда Он молился|молящийся|
в Гефсимании. У Него также был сильный Отец|родитель|. Но сила Отца|родителя| проявлялась в воле, действовать в жизни своего
Сына, как это нужно.
Когда вы молитесь,|молящийся| на что вы рассчитываете,
чего ожидаете? Должен все произойти «так! и аминь!», как вы просите? Вы просите
или приказываете? Господь может действовать как Он считает нужным? Есть в вашей
молитве: «А если нет»? У Иисуса было. И Он готов был принять это НЕТ.
Повиновение, послушание - это те части веры, которых|каких| постоянно не хватает. Отсутствие которых|каких| делает нашу веру отличающейся
от веры Иисуса, Анании, Мисаила и Азарии. Потому что только с повиновением,
послухом и абсолютным доверием, своему Богу можно сказать: «Мой Бог сильный
спасти меня! А если нет, я все равно буду верить, надеяться и любить Его! Потому
что|ибо| Он является моим
Господом и все Господние пути милосердия и правда!»
Михаил Прапорщиков
Михаил Прапорщиков
(укр.) А якщо ні?!
НАВУХОДОНОСОР − цар Вавилонський, син і наступник|спадкоємець| Набополассара.
Він жив за 600 років до Різдва Христового і розділяв кермо влади зі|із| своїм батьком|батьком| ще за два роки до його
смерті. Перша війна Навуходоносора була з|із| Єгипетським царем Фараоном Нехо (Нехао), який не задовго перед
тим розбив Юдейського царя Йосію при Меґіддо і, скориставшись своєю перемогою,
оволодів усією країною від Ефрату до Єгипту.
Навуходоносор зустрів його війська і розбив їх при Кірхаресеті і тим поклав
кінець Єгипетській могутності в Азії. Простуючи далі до півдня він зайняв|позичав| Єрусалим, в третій рік
царювання Єгоякима (Іоакима), і узяв звідси Даниїла з|із| іншими полоненими| і частиною|часткою|
церковних посудин, як трофеї своєї перемоги. Коли його отець|батько| Набополассар помер,|вмер| Навуходоносор поспішив через
пустелю з|із| частиною|часткою| своїх військ до Вавилону і
вступив на престол отця|батька|
близько 604 р. до Різдва Христового.
Так Даниїл опинився в Вавилоні. Серед
інших переселенців оказались і Ананія,
Мисаїл та Азарія − молоді хлопці, які були відібрані на служіння царю. Вони не
були друзями, можливо, навіть до переселення не були і знайомі, але перебування
у Вавилоні об’єднало їх. Саме спільне протистояння, спільні погляди і
прагнення, спільне розуміння і бажання шукати і служити Богу об’єднало цих
юнаків. Дивно те, що були і інші, але… Це також були юдейські хлопці і вони
також були у полоні, але ми нічого за них не знаємо. Лише можемо зрозуміти, що
їх бачення відрізнялось від поглядів Даниїла та його нових друзів. Так часто
буває, що здається усі юдеї, усі в однакових обставинах, але одні бачать одне,
інші протилежне. І тих, які мають правильне розуміння завжди менше. Тож не
засмучуйтесь, якщо більшість вас не розуміє.
А зараз далі про чотирьох друзів, яких об’єднала любов і віра в Бога. Спочатку вони
проявили спільне розуміння і не стали їсти зі столу царського. Думаю, що се
була надзвичайно смачна їжа. І всі решта юдейських хлопців мали думку відмінну
від думки друзів, які вважали, що краще без цього обійтись.
Потім, коли Навуходоносор повелів винищувати мудреців Вавилонських ці
четверо знову ж таки об’єднались у спільному проханні до свого Бога і були
почуті. Решта знов ж таки мали інший погляд. Їх просто охопила паніка і вони не
могли звертатись до Того в Якого майже не вірили і тому готові були загинути.
Це також погляд, коли людина у відчаї махає рукою і замість того щоб надіятись
і кликати до Бога чекає загибелі.
І нарешті золотий істукан, якого зробив цар і повелів перед ним
поклонятись. І всі поклонялись. Всі, крім тих, які мали іншу думку. Їх було як
завжди надзвичайно мало у порівнянні з тими, що поклонялись. Навуходоносор
розгнівався і повелів інакодумців вкинути до печі розпаленої надзвичайно. Але
перед тим як впасти в піч, ці хлопці сказали йому: «… Якщо наш Бог, Якому ми
служимо, може врятувати нас з палахкотючої огненної печі, то Він урятує й з
твоєї руки, о царю! А якщо ні, нехай
буде тобі, о царю, знане, що богам твоїм ми не служимо, а золотому бовванові,
якого ти поставив, не будемо вклонятися!» Ось тут і ми і підійшли до головного −
до образу їхнього мислення. Вони мають тверде переконання, що Бог може
визволити їх з печі. Але одночасно звучать і дивні слова: «А якщо ні!», і ці
слова звучать так само твердо. Це також віра. Надзвичайно сильна і необхідна
кожному з нас. Від самого початку я підкреслював відмінність поглядів цих
юнаків від віри решти юдейських хлопців. Так от ці слова: «А якщо ні!» присутні
у вірі не багатьох. Більшість вірує тільки: «Наш Бог може врятувати!» І тому ми
і віруємо. Заради цього ми віруємо. Це наша основна ціль бути урятованими від
усякої печі, від усіх негараздів, від усіх хвороб і неприємностей. Нам
потрібний цей Бог, який сильний спасати від печі і захищати від Навуходоносора.
А якщо ні? Саме цей сильний Бог, Який може НЕ спасти від печі, нам не відомий.
А якщо чесно сказати і не потрібний. Для чого і вірити, коли Він не захищає? Саме
так і вважала більшість полонених Юдеїв. Теоретично вони знали це «якщо ні»,
але зовсім не хотіли пережити таке у своєму житті, тому то і схилили свої
коліна перед Вавілонським золотим істуканом.
Наш час не сильно відрізняється від того. І думка більшості сьогодні так
само спрямована на головне: «Наш Бог може…! Амінь!» У цьому більшість вбачає
віру. Але це скоріше звучить як наказ, як обов’язок, для Господа чинити тільки
так, як вважаємо ми. Але де покора? Де послух в цій вірі? Де довіра і
готовність прийняти від свого Бога усе, що Йому угодно? « Чи ж ми будем
приймати від Бога добре, а злого не приймем?» − казав Йов. Його погляд
співпадав з вірою Ананії, Мисаїла та
Азарії. Але повторюю − це погляд меншості. Більшість знає це теоретично і якщо
і приймає це, то тільки, коли це стосується Йова, Ананії, Мисаїла чи когось
іншого. Але у власному житті − Бог, Який не в силі мене захистити мені не
потрібний!
Дорогі друзі, чи знаєте ви у чому сила царя? У владі − діяти так, як він
вважає за потрібне. А коли цар, чи президент тільки й робить, що підстроюється то
під одну партію, то під другу, то під народ, це говорить про його безсилля, а
не силу. Такий цар буде у зневазі.
Так от за свого Бога Ананія, Мисаїл та Азарія кажуть: «Наш Бог сильний!»
Але Його сила в їх поглядах не проявляється тільки у тому, що Він їх від усього
спасає. «А якщо ні!» − це також сила їхнього Бога. Це їхня віра. Віра людей у
яких Бог є Господом, тобто Господарем їхнього життя, їхнім Царем.
«А якщо ні!», − ці самі слова прозвучали з уст Ісуса Христа, коли Він
молився у Гефсиманії. У Нього також був сильний Батько. Але сила Батька
проявлялась у волі, діяти в житті свого Сина, як це потрібно.
Коли ви молитесь на що ви розраховуєте, чого очікуєте? Має все статись «так!
і амінь!», як ви просите? Ви просите чи наказуєте? Господь може діяти як Він
вважає за потрібне? Є у вашій молитві: «А якщо ні»? У Ісуса було. І Він готовий
був прийняти це НІ. Покора, послух − це ті частини віри яких постійно бракує. Відсутність
яких робить нашу віру відмінною від віри Ісуса, Ананії, Мисаїла та Азарії. Тому
що тільки з покорою, послухом і абсолютною довірою своєму Богу можна сказати: «Мій
Бог сильний урятувати мене! А якщо ні я все одно буду вірити, надіятись і
любити Його! Бо Він є моїм Господом і всі Господні стежки милосердя та правда!»
Михаил Прапорщиков
|
